Великий син великого народу

                                             

По-народному глибинне шевченківське слово – то невичерпна скарбниця поетичної мудрості й краси. І нині викликає зачарування і подив, як у звичайному вірші Шевченка поєдналися простота і геніальність, ніжність і полум’яність, гірка сльоза і прометеївська сила волі.

20 березня у Клюшниківській середній школі відбулася літературна година «Іду до нього, до живого, у всесвіт віршів і поем». Її учасники отримали можливість перенестися у епоху Кобзаря, адже завдяки старанням шкільного бібліотекаря шкільна актова зала  набула вигляду української світлиці. Тут на чільному місці, обрамлений яскравим вишитим рушником, милувався портрет Тараса Шевченка, а на столику лежала головна святиня поета, безсмертний його «Кобзар», хлібина та запалена свічка. Святкового та піднесеного настрою учасникам заходу додавали заквітчані вишитими українськими рушниками стіни зали.

Жвавий інтерес у школярів викликала оформлена виставка малюнків «Я ілюструю «Кобзар», у представлених на ній творчих роботах діти передали своє ставлення до Шевченка та його творчості.

У вступному слові вчитель української мови та літератури Совгир Ніна Іванівна зазначила, що однією з найбільш значущих традицій школи є щорічне проведення Шевченківських днів. У цей час ми не просто вшановуємо пам’ять геніального українського поета, а й найбільш відчуваємо серцем невмируще слово Кобзаря. А ще проймаємося непохитною вірою в нього, бо кому ж тоді вірити, як не Шевченку. Адже він все своє життя віддав за Україну, за нас з вами, за те, щоб ми були єдиним, вільним, гордим і незалежним народом.

Багато нового і цікавого про перебування Великого Кобзаря на Миргородщині дізналися школярі із виступу сільського бібліотекаря. Вона наголосила на тому, що для нас, миргородців, славне ім’я Шевченка дороге і близьке тому, що ми ходимо тими стежками, які сходив  Тарас під час свого перебування в Миргороді 1845 року. Дослідники історії нашого краю стверджують, що бував поет у Великих Сорочинцях, Кибинцях, Малих Сорочинцях, Вовнянці, Попівці, Комишні, Хомутці. Імовірно в с.Біликах Кобзар створив два своїх малюнки «Урочище Білик» та «Урочище Стінка». Достеменно відомо, що саме у Миргороді Шевченко написав два своїх вірші «Не женися на багатій» та «Не завидуй багатому».

Миргородці свято бережуть пам’ять про перебування геніального поета на нашій рідній Миргородщині. Чимало наших земляків, майстрів пера та пензля у різні часи зверталися до творчості Т. Шевченка. Свідченням цього став вірш-присвята  Н.Харасайло «Великий син України», який прозвучав на заході у виконанні сільського бібліотекаря. Про перебування поета на Миргородщині свідчить також встановлена у 1964 році на районному будинку культури меморіальна дошка. А у 1971 р в місті встановлений пам’ятник Великому Кобзарю. Ім’я Шевченка носить також Миргородська гімназія.

Сьогодні, вшановуючи пам’ять геніального сина України, не ми говоримо про Шевченка,а це він промовляє до нас своїми безсмертними творами. І кожна поезія Кобзаря – це радість і біль поета, його життя.

Про це засвідчили гарно підготовлені учнями 8 класу театралізована композиція на вірш поета «Тополя» та літературно-музична композиція на вірш «Молитва» у виконанні учнів 11 класу.

Ми знаємо, що сьогодні Шевченко промовляє до нас всіма мовами світу. У цьому переконала учасників заходу Скрипченко Ірина. У її виконанні  прозвучав «Заповіт» Тараса  перекладений німецькою мовою.

З великою увагою прослухали учасники заходу поетичні твори Кобзаря: «Мені тринадцятий минало», «Світає. Край неба палає», «Садок вишневий коло хати», «Село і серце одпочине», «Тече вода з-під явора», «Зоря моя вечірняя», «І золотої і дорогої», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Заповіт». А прозвучали вони щиро і натхненно у виконанні одягнених у вишиванки учнів: Бережного Антона, Таранець Анастасії, Жушми Ярослави, Іванової Карини, Тітаренко Саші, Михайлюк Віки, Машкіна Олега, Насібової Руслани, Ткаченко Соні, Маруніч Іри, Правденко Яни, Сушко Інни, Опанасенка Саші.

Особливо запам’ятався присутнім вірш Марини Яковишеної «Дідусь Шевченко», який прозвучав виразно і проникливо у виконанні Шевчук Сніжани.

Завершила це справді шевченківське свято Совгир Ніна Іванівна. Вона запевнила всіх, що минатимуть роки, спливатимуть віки, але Тарас Шевченко назавжди залишиться у пам’яті нащадків, тому що є і буде Україна і її народ, який завжди пам’ятатиме заповітні слова «Кобзаря»:

                        І мене в сім’ї великій,

                        В сім’ї вольній, новій

                        Не забудьте пам’янути

                        Незлим тихим словом.

                                  

Тетяна Лень, бібліотекар Клюшниківської сільської бібліотеки