Владика нескорених і володар духу

До 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького

29 липня виповнюється 150 років від дня народження Андрея Шептицького – предстоятеля Української греко- католицької церкви.

Андрей Шептицький є символом української Церкви, національного й духовного єднання, відомий в нашій історії як політичний діяч, благодійник, меценат, рятівник сотень євреїв за часів Голокосту.

Народився 29 липня 1865 року в родовому маєтку графа Івана Шептицького в селі Прилбичах неподалік Явора на Львівщині. Інтелігентним, обдарованим зростав Роман і з юних років відзначався богомільністю. 

Початкову та середню освіту здобув удома потім в гімназії Св. Анни у м. Кракові (Польща). Після закінчення 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному  факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 

1887 р. здійснив подорож в Україну і Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 1888 р. здобув наукову  ступінь доктора права та  вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. 

Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії
 1892 р. був висвячений на священика у Перемишлі, згодом – магістр новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892 – 1896), а з 1896 р. – ігумен монастиря Св. Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі.

 1899 р. імператор Франц Йосиф І іменував Шептицького Станіславським єпископом, а папа римський Лев XIII затвердив це рішення.

 В 1900 р. був номінований галицьким митрополитом. Інтронізація відбулась 1901р. у соборі Св. Юра у Львові. Шептицький будучи депутатом Галицького сейму і членом Палати панів австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини. 

У січні 1906 р. очолював делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії. 

Після окупації, на початку Першої світової війни, Львова російськими військами митрополит був заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом – до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. 

Після Лютневої революції - звільнений. У вересні 1917р. він повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю. 

1918р. у Палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення. У міжвоєнний період продовжував роботу з розбудови греко-католицької церкви. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929). Продовжуючи унійну діяльність, відновив роботу Голландського унійного апостолату, у Бельгії – східну гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії. На початку радянсько-німецької війни 1941-1945рр. митрополит Андрей вітав відновлення української державності і створення уряду Української держави – Українського державного правління. 

1941р. Шептицький очолив Українську Національну Раду, а 1944 р. – Всеукраїнську Національну Раду. Митрополит негативно ставився до німецького окупаційного режиму. 

Помер Владика 1 листопада 1944 року. Похований у підземеллі собору святого Юра.

Враховуючи вагомий внесок митрополита, громадського діяча, мецената у розвиток духовності українського народу та  на виконання постанови Верховної Ради України від 17.06.2014 року №1330-VII «Про відзначення в Україні 150-річчя з дня народження митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького» в центральній районній бібліотеці підготували інформаційне повідомлення «Сам Бог велів так віддано любити Україну». Бібліотекарі відділу обслуговування розповіли про життєвий шлях пастора нації Андрея Шептицького-   великого будівничого української нації, апостола миротворення, добра і любові. Учасники заходу  в YouTube  переглянули фільм «Митрополит Андрей Шептицький». Завдяки йому присутні мали можливість відчути і побачити історію нашого народу, церкви.

             Нехай життєвий шлях , справи, і світогляд Великого Митрополита  як приклад піддержують нас у вірі в краще майбутнє нашої України і нашого рідного народу.

      Слова твої святі, єднальні та потужні

      З любов’ю збережем – священний заповіт…

      Який великий ти, наш Княже Церкви мужній

      Що нас  - свічад своїх, в твердий збив моноліт.

      Соборно вийдуть всі в день ювілею

      Як до хрещення йшов наш люд в Дніпро – Йордан.

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування центральної районної бібліотеки

Борець за свободу

до 135-річчя від дня народження Володимира Винниченка

                                                                

            «...Золото в нас самих і там, дома!»
                                        В. Винниченко

             Володимир Кирилович Винниченко – видатний український письменник та громадський діяч, один з лідерів Української Народної Республіки, очільник Директорії, активний розбудовник української державності на початку ХХ ст..

Народився Володимир 26 липня 1880 року в Єлисаветграді у селянській родині. Виростав, оточений любов`ю батьків, які щедро наділили сина рідкісним даром відчувати і творити красу, заклали в його душу любов до України.

Розпочавши своє навчання у народній школі, він одразу ж привернув увагу вчителів блискучими здібностями. Батьків умовили віддати його для продовження навчання до Єлисаветградської гімназії.

По закінченні гімназії у 1901р., стає студентом юридичного факультету Київського університету там  брав активну участь в українському національному русі, заснував таємну революційну організацію «Студентська громада», через участь у якій його  

заарештували і ув'язнили, та за браком доказів звільнили. Це стало приводом для виключення з університету.

Володимир був призваний до армії, яку залишив через загрозу арешту, перейшов на нелегальне становище (1905-1917 рр.).  Жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. У цей період відбувся злет його літературного таланту. Вийшла друком перша збірка оповідань «Краса і сила» (1906 р.). У 1910-х роках Винниченко набув широкої популярності як письменник європейського рівня, майстер соціальної і морально - психологічної драми, п'єси якого ставили не лише українські, а європейські театри.

Після Лютневої революції 1917 р. Володимир Кирилович повернувся до Києва, став одним із лідерів української революції 1917-1921 рр., активним і дійовим політиком. У травні - червні 1917 р. очолював українську делегацію, яка передала Тимчасовому урядові вимоги про надання Україні автономії й вів переговори. Окрім того, Володимир Винниченко стояв біля витоків української державності, був членом та заступником голови Української Центральної Ради (УЦР), головою першого українського уряду – Генерального секретаріату УЦР, будучи генеральним секретарем внутрішніх справ. Саме йому належать всі головні законодавчі акти УНР.

Однак у політичній кар'єрі йому не дуже щастило. Після кількох вдалих кроків, як наприклад, Акт Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р., настали тяжкі часи для державотворчої діяльності Директорії. Україна опинилася у цілковитому оточенні й Директорія відступила з Києва, а сам Винниченко емігрував до Австрії.  Після спроби у 1920 р. повернутися до України, його знову чекала еміграція. Він продовжував займатися політичною діяльністю у Чехословаччині, Берліні, Парижі. З кінця 20-х років Володимир жив у Парижі, дедалі більше зосереджуючись на літературі. У вересні 1921 Винниченко очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні.

Винниченко - письменник став справжньою подією в українській літературі початку ХХ ст. Драматургія Володимира Винниченка була популярною за кордоном. П'єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон» та «Гріх» перекладено німецькою мовою і  поставлено на німецькій та інших європейських сценах, п'єсу «Брехня»  у 1930 р. поставило у м. Шалетт (Франція) Українське мистецьке товариство.

Було перекладено й романи «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля». У 1922 р. на екранах Німеччини демонстрували фільм «Чорна Пантера», знятий за п'єсою Винниченка.

Не забули його й в Україні. Незважаючи на складні стосунки з радянською владою, його п'єси ставились у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях,  Коломиї. Такі корифеї  театру, як Володимир Немирович -Данченко, М. Садовський, неодноразово консультувалися з драматургом з приводу сценічного втілення його робіт.

В період еміграції Володимир Кирилович відкрив ще один свій талант – талант художника, дивуючи всіх своїми досягненнями. Портрети, пейзажі, натюрморти майстра захоплюють багатою кольоровою гамою, наповненою світлом і повітрям. При житті автора його твори експонувалися на виставках у Парижі, де отримали позитивні відгуки художників і мистецтвознавців.

З малярською спадщиною Володимира Кириловича Винниченка Україна вперше ознайомилась у 2001 році на виставці в Національному музеї Тараса Шевченка.

26 липня 2015 року виповнюється 135 років з дня народження видатного українського письменника. З цією метою в центральній районній  бібліотеці було  проведено  мініатюру по сторінках книг «Літературний геній України». Бібліотекарі відділу обслуговування ознайомили присутніх з біографією письменника , творчим шляхом і найкращими його творами, та розповіли  яке виняткове місце займає Володимир Винниченко в українській літературі  особливо в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу.

Запрошуємо усіх бажаючих  завітати  до центральної районної бібліотеки, щоб ближче познайомитися з оригінальним майстром слова – Володимиром Винниченком.

.

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування центральної районної бібліотеки

Свято Івана в Єрках.

Свято Івана Купала надзвичайно барвисте і романтичне свято з численними обрядами.

         Це час найкоротших ночей і найдовших днів, коли життєві сили природи досягають свого апогею, а за народними повір’ями, трави і квіти набирають найбільшої сили.

         Як поетично у своєму оповіданні «За водою»  описав Панас Мирний ніч проти Івана Купала: «… Ця Іванівська ніч – не аби яка ніч! Цієї ночі у лісі дерево з міста на місто переходить, лист розмовляє з листом, травина з травиною, скотина  з скотиною… Це тільки така одна ніч і задалася на увесь рік, що й живе, неживе розмовляє…»

          Свято Івана Купала є одним з найбільш улюблених в народі.

         З нетерпінням його чекали діти, підлітки та молодь села Єрки. З усіх кінців села збігалися вони до сільського клубу, де вже традиційно, бібліотекар Єрківської бібліотеки проводить веселі забави, вікторини, конкурси та розіграш лотереї.

         А найулюбленішим та найважливішим моментом купальського свята було запалення вогнища. Присутні за давньою традицією проходили обряд очищення: старші грілися, а молодь і підлітки перестрибували через полум’я.

         Всі були в гарному святковому настрої.  А за допомогу у проведені свята вдячні сільському голові Володимиру Шевченку, директору ПП ім. Зубковського Володимиру Тарану, приватному підприємцю Надії Бондаренко та мешканцю села Івану Купенку яким небайдуже сьогодення та майбутнє нашого підростаючого покоління та села.

Людмила Роменська, бліотекар першої категорії  Єрківської сільської бібліотеки

Липень витівник, жнивар, рахівник.

            Під  такою  назвою  в  селі  Черкащани пройшов  тематичний   вечір.  Перший  епізод вечора  називався «Липнева  година - свіжа  хлібина», в якому  ведуча  Людмила  Мелешко    звеличувала хліборобську працю, вітала  односельчан  з  новим  хлібом,  з  новим  урожаєм  і  новим  достатком.   Бажала  щедрого  достатку  всій хліборобській  родині.  А  жіночий  вокальний  ансамбль  у  складі Галини  Луценко, Надії Бабенко,  Людмили Ошеки, Людмили Попик, Надії Рожко, Світлани Челембієнко для  комбайнерів,  водіїв,  механізаторів,  фермерів  виконав  ряд українських  пісень. А Яна  Мікільченко  заспівала  пісню про Україну.

            Другий  епізод  називався «Липень  квітує,  зілля лікує», де  бібліотекар Світлана Челембієнко    розповіла  присутнім про  звичаї   та  обряди  цього  періоду.  Народна творчість українців невичерпна,  а  творча  фантазія безмежна. З 6  на  7   липня   гуляють русалки, нептуни,  водяники,  літають  на мітлі  відьми а в лісах танцюють  свій  запальний  танок  перелесники. Все  це  відтворено  в  книгах великих  письменників виставку  яких  напередодні  вечора підготувала бібліотекар Черкащанської сільської бібліотеки.  В  цих  книгах  жива  вода,  цілюща  трава,  сила Ярила. Гість заходу Леонід  Мірніченко  з  села  Зуївці  виконав  декілька пісень,  з  них  і  «Ой  на Івана  Купайлочка».

            А  потім  учасники  драматичного  колективу   продемонстрували  інтермедію

 «Язиката Хвеська». Чоловіка – Пилипа  вправно зіграв  Сергій Рожко, Хвеську, його жінку – Оксана Українська,  Одарку  - їх куму, Людмила Попик,  Варку – сусідку  Одарки,  Світлана Челембієнко.

            12 липня професійний  день  бухгалтера. В  Черкащанках  цю  професію  здобуло більше  30  осіб. Тож  третій  епізод  вечора  називався      « Хто не  лічить,  той  не має».

            Ведуча  Людмила Ошека розповіла присутнім про бухгалтера з  40  річним  стажем Ніну Луценко. На її  досвіді навчалися  молоді  обліковці,  молодші  спеціалісти  і  зовсім  юні  практиканти,  яких  направляли  в  наше  село. Ця чарівна  жінка  була  не  тільки  головним  бухгалтером  колгоспу  імені  «Кірова»  а  й мудрим учителем  для  тих,  хто  тільки  вступав  на непросту  бухгалтерську ниву. Надія  Бабенко та Тетяна Попик,  жінці  цієї  професії   почитали  гумор.

            Протягом вечора звучали пісні « Там де річка тече», «Полинь трава», «Цвіте терен» та інші а акомпанував  баяні – Михайло Козачко.

            До 155 - річчя  з дня виходу  першого  видання «Кобзаря» Тараса Шевченка , та на численні  прохання  глядачів   була поставлена  інсценізація  поеми «Катерина».  Роль головної  героїні  виконала  бібліотекар  Світлана Челембієнко, роль матері – Надія Бабенко, батька – Сергій Рожко. Ролі свідків, того що відбувалося у даній поемі, виконували Людмила Мелешко, Галина  Луценко та Надія  Рожко.

            Односельчани не тільки чекали  цю виставу, а й допомагали з реквізитом. Приносили стародавні речі: мереживо, скатертини, починки.  Наталія Ільїна для вистави принесла полотняні рушники, вишиту сорочку своєї бабусі, полотняну плахту, домоткані доріжки.

            Не проста це була вистава – плакала Катерина, плакали глядачі в залі. Останні рядки вистави закликали до злагоди в домі і миру в Україні. Яна Мікільченко закінчила тематичний  вечір піснею “А я бажаю вам добра”. Присутні в залі дякували самодіяльним артистам за змістовно та цікаво  проведений вечір.

                                                                Валентина  Компанець, жителька села Черкащани