ЧИТАННЯ – НАЙКРАЩЕ НАВЧАННЯ.

Вже стали доброю традицією постійні зустрічі завідуючої сільської бібліотеки

Дерев’янко В. В. з вихованцями старшої групи ДНЗ «Ластівка»

(вихователь Галаздра В. Г.). «Людина перестає мислити, коли вона перестає читати», говорив Д. Дефо.  І тому, одне з головних завдань, яке стоїть перед бібліотекою – це прищепити дітям  любов до читання, зробити його життєвою необхідністю та сформувати переконання в тому, що лише читаюча людина може бути успішною в майбутньому. Бібліотекар для кожної зустрічі з дітьми уважно продумує тему, яка могла б зацікавити таку допитливу категорію читачів , враховуються вікові та особисті інтереси маленьких користувачів.

 Зустріч, що відбулася 21 травня, була присвячена розповіді про важливий перехідний етап, який невдовзі їх чекає. Адже, незабаром вони полишать стіни дитячого садочка і віллються в шкільний колектив – стануть першокласниками.  Бібліотекар ознайомила дітей з історією заснування школи та відомими людьми нашого краю,які колись навчалися в стінах цього закладу. Ознайомилися діти з правилами поведінки під час уроку та перерви, поділилися особистою уявою про своє майбутнє перебування в школі та прослухали віршоване оповідання Алли Сокіл «Миколка – першокласник», в якому розповідається про те, з якими труднощами, прикрощами зустрівся хлопчик Коля в школі і те, що лише велика наполегливість, бажання навчатися та справжня дружба допоможуть здолати всі шкільні негаразди. А ставши першокласниками, діти пообіцяли не поривати дружніх відносин  з сільською бібліотекою.

           Дерев’янко Валентина, завідуюча Великосорочинською сільською бібліотекою

Тарас Шевченко – нащадкам

            Ромоданівська селищна бібліотека включилась в проведення обласних Шевченківських читань «Кобзарева стежина», присвячених  200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. В ході них заплановано провести ряд цікавих масових заходів для різних категорій користувачів бібліотеки.

            Зокрема, з метою розкриття величі українського поета, неперевершеного майстра слова бібліотека провела для користувачів-учнів 5-7 класів Ромоданівської селищної середньої школи літературну годину «Тарасовими стежками». У приміщенні, де проводився захід, увагу його учасників привернув відкритий перегляд літератури «Тарасові слова – то правда жива». На ньому діти мали можливість ознайомитися не лише з творами Великого Кобзаря, а і з літературою про його життєвий і творчий шлях.

            Зацікавила школярів також оформлена виставка дитячих малюнків «Вічний як народ». Яскраві творчі роботи для неї підготували учні місцевої школи: Сергій та Серафим Черкасці, Аліна Свинаренко, Віталій Дерев’янко, Сергій Данильченко, Володимир Даниленко, Наталія Крупська та Софія Малінич.

            Розпочала літературну годину  завідуюча селищною бібліотекою Ольга Шматко. З її розповіді школярі дізналися чимало нового і цікавого про життя і творчість Кобзаря. Гарним доповненням її виступу стали поетичні твори Тараса Шевченка, які прозвучали у виконанні учнів: «Катерина» (Наталія Крупська), «Наймичка» (Катерина Передерій), «Не женися на багатій» (Мельник Микита), «Заповіт» (Масенко Аліна), «Сон» (Бойко Діана), «Мені тринадцятий минало» (Бобах Юрій).

             Школярі швидко і вірно розгадали кросворд, присвячений творчості Великого Кобзаря.

            Рік Тараса Шевченка в Україні дає можливість кожному з нас ще раз усвідомити велич Кобзаря  не лише для українського народу, а й для всієї світової літератури та культури.

           

Ольга Шматко, завідуюча Ромоданівською селищною бібліотекою

Зберегти дивосвіт Землі

До  Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища

Найбільше диво на Землі - диво природи! Це і сосни, що шумлять у вишині, і лісова тиша під акомпанемент пташиного співу, і прохолода прозорої річки, і польові квіти, що привітно зустрічають нас. Це і ранкове сонце, яке встає з-за лісу над полями. Природа - першооснова нашого буття. Безсмертність людини - в безсмертності природи. Водночас природа - це і скарбниця нашої духовності. Саме духовність має стати світоглядним принципом у прийдешньому тисячолітті. Можна виписати найкращі закони та кодекси про охорону природи, але головна охоронна грамота має бути в наших серцях, почуттях, громадянській позиції.

5 червня, по всій планеті тривожно перегукуються дзвони, закликаючи усіх до милосердя, чуйності, доброти. Дзвони нашої душі, нашої честі і совісті. Бо день цей особливий - Всесвітній день охорони навколишнього середовища.

Генеральна Асамблея ООН проголосила 5 червня Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища, який буде проводитись з метою поглиблення суспільного усвідомлення необхідності зберігати і покращувати довкілля.

Екологічна драма, що розгортається на наших очах, збільшує площі пустель, зменшує кількість питної води, збільшує кількість відходів, зменшує кількість родючих грунтів. Одна американська газета писала, що третя світова війна уже розпочалася, вона ведеться проти природи. Ситуація така серйозна, що потрібні нові ідеї, зусилля і колосальні матеріальні витрати, щоб зупинити катастрофу. Наша бібліотека також не залишається байдужою до популяризації цієї теми.

 З нагоди Всесвітнього дня навколишнього середовища в центральній районній  бібліотеці провели годину запитань і відповідей «Екологія краю: на перехресті думок», метою якого є  поглиблення екологічних знань , виховання любові до рідної природи.  Також бібліотекарі відділу обслуговування підготували для своїх користувачів книжковий еко - вернісаж «Любіть тваринку і травинку і сонце завтрашнього дня»,

 переглядаючи її кожен зможе зануритися у захоплюючий, дивовижний , та загадковий світ природи, провели екологічну гру «Жива природа - жива душа».  З вересня 2006 року при відділі обслуговування читачів працює клуб за інтересами «Природолюб – краєзнавець», членами клубу підготовлено цікавий матеріал «Заповідними стежками рідного краю», де розповідається про пам’ятки природи Миргородщини.

22 травня відзначався заснований Організацією Об’єднаних Націй Міжнародний день біологічного різноманіття. Він був проголошений у 2000 році на 55 сесії ООН з метою підвищення поінформованості людства стосовно питань збереження біорізноманіття на честь прийняття 22 травня 1992 року тексту Конвенції про біорізноманіття.
До Міжнародного дня біорізноманіття на абоненементі для дорослих читачів підготовлена книжкова викладка «Біорізноманіття: проблеми розуміння та застосування».   Запрошуємо користувачів бібліотеки ознайомитись з матеріалами, представленими на виставці.

 Працівники бібліотеки свідомі того, що виховувати творців і захисників природи сьогодні важливо, та в нашу технократичну епоху це дуже непросто робити. Але ми повинні знаходити найменшу можливість захистити повите красою довкілля, адже в житті все починається з малого. Збережена маленька річка наповнить водою велику ріку чи озеро. Збережене маленьке деревце стане могутнім крислатим деревом і подарує приємну прохолоду в спеку. Одне маленьке, не байдуже до краси природи серце запалить любов’ю до неї тисячі інших сердець. Здивуйтеся красою - і в серці розквітне краса. Так має бути. Бо оберігати і відтворювати красу - це чи не найбільше призначення людини.
             «Не порушимо гармонії світу. Таємничі ліси і просторі заквітчані луки, квіти і трави - то вбрання нашої рідної Землі, нашої планети, на якій линемо у Всесвіті, то обличчя нашої людської гідності». З цими словами письменника Л. Михайловського важко не погодитись. Бо на цій планеті є і наша батьківщина, без якої нам важко жити і яка дарує нам красу і любов, яка робить нас щасливими.

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування центральної районної бібліотеки

Жінки в житті Тараса Григоровича Шевченка

               

            9 березня 1814 року – вікопомна дата. Адже цього дня 200 років тому Україна подарувала світові Тараса Григоровича Шевченка – Генія, Поета, Пророка, що відкрив світові буття українців і завдяки якому скарби української душі повною рікою влилися в загальний потік світової культури. То ж недарма 2014 рік проголошений Роком Тараса Шевченка в Україні.

            З часом все більше переконуюсь, що користувачам бібліотеки завжди цікаво пізнавати творчість Великого Кобзаря, адже через неї ми пізнаємо свою історію, культуру і, зрештою, самих себе. Проте не менш інтригує багатьох приватне життя цієї великої людини. Як складалась - висновувалась його доля? Де брав поет сили долати випробування, які випали на його долю? Хто був поруч з ним у сумні і радісні хвилини?..

            Дати відповіді на ці запитання – такою була мета літературної години, яка була проведена сільською бібліотекою для учнів 8-11 класів В.Обухівської ЗОШ. В ході неї юнаки та дівчата дізналися про те, що маючи унікальні таланти, творчу натуру, товариську вдачу та приємну зовнішність, Тарас Шевченко мав успіх у жінок. У нього закохувалися, кохав і він, та, на жаль, особисте життя великого українця так і не склалось. Не судилось Великому Кобзарю продовжити свій родовід у наступних поколіннях.

            Зокрема, бібліотекар розповіла юнацтву про перше дитяче кохання Тараса, яким була сусідська дівчинка Оксана. Вона стала згодом Шевченківською Беатріче. Її ім’я він надаватиме улюбленим героїням своїх поем, а її особиста трагічна доля стала трагедією для серця поета, що виливалася у поезії. Одну з них «Ми вкупочці колись росли» прочитала на заході Скрипник Світлана.

            Через свій соціальний стан не судилося поету пов’язати своє життя із своїм юнацьким коханням Дунею Гусовською, адже його обраниця  була вільною, а він – кріпаком. Не склалися стосунки Тараса також із донькою отця Григорія  Кошиця – Феодосією. Симпатії були взаємними і Тарас посватався. Проте батьки відмовили поету, не бажаючи віддати доньку за  колишнього наймита. Це спонукало поета до написання вірша «Не женися на багатій». Його емоційно та виразно прочитала учасниця літературної години Гінцяк Маргарита.

            Вже будучи прославленим автором «Кобзаря» і відомим портретистом повернувся Шевченко на рідну Україну. Платон Закревський запросив Тараса Григоровича написати портрет дружини та сина. Шевченко закохався у молоду дружину, яка зачарувала його незвичайною, суто українською вродою. Проте це кохання не мало продовження, лише надихнуло поета до написання низки віршів, присвячених коханій: «У широку долину», «Немає гірше як в неволі», «Якби зустрілися ми двоє». Останній з них  прозвучав на літературній годині у виконанні  Камінської  Ірини.

            Перебуваючи у Яготині, де Кобзар  мав намір зробити копію портрета князя Миколи Рєпніна, відбулося його знайомство з донькою князя Варварою. Вона була великою шанувальницею таланту поета і покохала його на все життя. Оскільки це почуття не були взаємним, княжна вирішила, що їй Богом дано стати ангелом-охоронцем поета. І це були не просто слова. На клопотання Рєпніних Шевченка призначили вчителем малювання у Київському університеті, Варвара Михайлівна допомагала поширювати його естампи. У Рєпніної є зворушлива, але незавершена повість, головний герой якої – Тарас Шевченко.

            Біографи поета детально фіксують жінок, що залишили в його душі помітний слід. Однією з них була молода дружина Марія Василівна давнього знайомого Тараса Григоровича -  Максимовича, українського ученого, природознавця, історика, фольклориста і мовознавця, першого ректора Київського університету. Деякі дослідники натякають, що в народженні «богоданного» сина Максимовичів Олекси винен Шевченко. Портрети Олексія Максимовича у зрілому віці вражають схожістю з Шевченком. Незважаючи на всю делікатність становища відносини між Максимовичем і  Шевченком залишилися якнайтеплішими.

            Згодом було ще кілька захоплень у житті поета. Нарешті доля звела Шевченка з Ликерою Полусмак, яку привіз до Петербургу поміщик Микола Марков. Вона служила у його сестри. Отримавши волю, Ликера наймитувала по людях. Знайомство Тараса Григоровича з нею відбулося на дачі Надії Забіли в селищі Стрельна неподалік Петербурга. Молода, свіжа, трішки грубувата, не дуже красива, зате з гарним русявим волоссям, тонка станом, пишна в плечах, із вишневими устами та  гордою ходою – все це причарувало Шевченка. Та виявилося, що вся ця зовнішність прикривала самолюбство, лінь, спесивість та ще й неохайність обраниці поета. Закоханий Тарас Григорович не бачив темних плям на сонці своєї любові. Він освідчився, наймав малограмотній Ликері вчителя, дарував їй одяг і коштовності, мав намір придбати для майбутньої сім’ї садибу над Дніпром.

 Проте Шевченко  не здогадувався, наскільки цинічна і підступна його обраниця, адже Ликера не любила Тараса Григоровича, вважаючи його старим і некрасивим. Нареченій шили весільну сукню, а Шевченко готувався до сімейного життя, і раптом – розрив. Він боляче вразив поета, під його впливом написана поезія «Якби з ким сісти хліба з’їсти», яка була продекламована на заході Стрілковою Лідією.

            Навіть присвоєння Тарасу Григоровичу звання академіка гравіювання не розвіяло його туги. Друзі зауважили, що після невдачі з Ликерою Шевченко ставився до жінок недружелюбно. Це була його остання спроба завести сім’ю. У кінці вересня 1860 року в Санкт-Петербурзі під враженням розриву з Ликерою він із жалем скаже про нездійсненний рай, про давню свою виношену мрію: «Поставлю хату і кімнату, садок -райочок насаджу», а в тому раю «присняться діточки мені, веселая присниться мати…». Не судилось…

            Всі ці жінки так і  відійшли б в небуття невідомими, якби не маленька деталь: їх в різний час, довго чи невеликий відрізок часу кохав чи був ними  захоплений Тарас Шевченко. Він присвятив їм свої поезії, написав їх портрети і цим увіковічив їх на віки.

            Юнаки та дівчата дізналися також про зв’язок Великого Кобзаря із нашою малою батьківщиною.  Сільський бібліотекар повідала їм про те, як далекого  1844 року на запрошення свого знайомого Олексія Васильовича Капніста Тарас Шевченко відвідав наше рідне село Велику Обухівку.

            На завершення літературної години директор сільської ЗОШ Катькало А.О. подякувала сільського бібліотекаря за добре підготовлений змістовний масовий захід та зазначила, що він вдався не лише цікавим, а й надзвичайно пізнавальним для всіх його учасників.  Отримана в ході нього інформація не лише допоможе школярам  краще пізнати творчість Великого Кобзаря, а й глибше пізнати його чисто людські якості та риси характеру.   

 Валентина Ємець, бібліотекар Великообухівської сільської бібліотеки