Жінки в житті Тараса Григоровича Шевченка

               

            9 березня 1814 року – вікопомна дата. Адже цього дня 200 років тому Україна подарувала світові Тараса Григоровича Шевченка – Генія, Поета, Пророка, що відкрив світові буття українців і завдяки якому скарби української душі повною рікою влилися в загальний потік світової культури. То ж недарма 2014 рік проголошений Роком Тараса Шевченка в Україні.

            З часом все більше переконуюсь, що користувачам бібліотеки завжди цікаво пізнавати творчість Великого Кобзаря, адже через неї ми пізнаємо свою історію, культуру і, зрештою, самих себе. Проте не менш інтригує багатьох приватне життя цієї великої людини. Як складалась - висновувалась його доля? Де брав поет сили долати випробування, які випали на його долю? Хто був поруч з ним у сумні і радісні хвилини?..

            Дати відповіді на ці запитання – такою була мета літературної години, яка була проведена сільською бібліотекою для учнів 8-11 класів В.Обухівської ЗОШ. В ході неї юнаки та дівчата дізналися про те, що маючи унікальні таланти, творчу натуру, товариську вдачу та приємну зовнішність, Тарас Шевченко мав успіх у жінок. У нього закохувалися, кохав і він, та, на жаль, особисте життя великого українця так і не склалось. Не судилось Великому Кобзарю продовжити свій родовід у наступних поколіннях.

            Зокрема, бібліотекар розповіла юнацтву про перше дитяче кохання Тараса, яким була сусідська дівчинка Оксана. Вона стала згодом Шевченківською Беатріче. Її ім’я він надаватиме улюбленим героїням своїх поем, а її особиста трагічна доля стала трагедією для серця поета, що виливалася у поезії. Одну з них «Ми вкупочці колись росли» прочитала на заході Скрипник Світлана.

            Через свій соціальний стан не судилося поету пов’язати своє життя із своїм юнацьким коханням Дунею Гусовською, адже його обраниця  була вільною, а він – кріпаком. Не склалися стосунки Тараса також із донькою отця Григорія  Кошиця – Феодосією. Симпатії були взаємними і Тарас посватався. Проте батьки відмовили поету, не бажаючи віддати доньку за  колишнього наймита. Це спонукало поета до написання вірша «Не женися на багатій». Його емоційно та виразно прочитала учасниця літературної години Гінцяк Маргарита.

            Вже будучи прославленим автором «Кобзаря» і відомим портретистом повернувся Шевченко на рідну Україну. Платон Закревський запросив Тараса Григоровича написати портрет дружини та сина. Шевченко закохався у молоду дружину, яка зачарувала його незвичайною, суто українською вродою. Проте це кохання не мало продовження, лише надихнуло поета до написання низки віршів, присвячених коханій: «У широку долину», «Немає гірше як в неволі», «Якби зустрілися ми двоє». Останній з них  прозвучав на літературній годині у виконанні  Камінської  Ірини.

            Перебуваючи у Яготині, де Кобзар  мав намір зробити копію портрета князя Миколи Рєпніна, відбулося його знайомство з донькою князя Варварою. Вона була великою шанувальницею таланту поета і покохала його на все життя. Оскільки це почуття не були взаємним, княжна вирішила, що їй Богом дано стати ангелом-охоронцем поета. І це були не просто слова. На клопотання Рєпніних Шевченка призначили вчителем малювання у Київському університеті, Варвара Михайлівна допомагала поширювати його естампи. У Рєпніної є зворушлива, але незавершена повість, головний герой якої – Тарас Шевченко.

            Біографи поета детально фіксують жінок, що залишили в його душі помітний слід. Однією з них була молода дружина Марія Василівна давнього знайомого Тараса Григоровича -  Максимовича, українського ученого, природознавця, історика, фольклориста і мовознавця, першого ректора Київського університету. Деякі дослідники натякають, що в народженні «богоданного» сина Максимовичів Олекси винен Шевченко. Портрети Олексія Максимовича у зрілому віці вражають схожістю з Шевченком. Незважаючи на всю делікатність становища відносини між Максимовичем і  Шевченком залишилися якнайтеплішими.

            Згодом було ще кілька захоплень у житті поета. Нарешті доля звела Шевченка з Ликерою Полусмак, яку привіз до Петербургу поміщик Микола Марков. Вона служила у його сестри. Отримавши волю, Ликера наймитувала по людях. Знайомство Тараса Григоровича з нею відбулося на дачі Надії Забіли в селищі Стрельна неподалік Петербурга. Молода, свіжа, трішки грубувата, не дуже красива, зате з гарним русявим волоссям, тонка станом, пишна в плечах, із вишневими устами та  гордою ходою – все це причарувало Шевченка. Та виявилося, що вся ця зовнішність прикривала самолюбство, лінь, спесивість та ще й неохайність обраниці поета. Закоханий Тарас Григорович не бачив темних плям на сонці своєї любові. Він освідчився, наймав малограмотній Ликері вчителя, дарував їй одяг і коштовності, мав намір придбати для майбутньої сім’ї садибу над Дніпром.

 Проте Шевченко  не здогадувався, наскільки цинічна і підступна його обраниця, адже Ликера не любила Тараса Григоровича, вважаючи його старим і некрасивим. Нареченій шили весільну сукню, а Шевченко готувався до сімейного життя, і раптом – розрив. Він боляче вразив поета, під його впливом написана поезія «Якби з ким сісти хліба з’їсти», яка була продекламована на заході Стрілковою Лідією.

            Навіть присвоєння Тарасу Григоровичу звання академіка гравіювання не розвіяло його туги. Друзі зауважили, що після невдачі з Ликерою Шевченко ставився до жінок недружелюбно. Це була його остання спроба завести сім’ю. У кінці вересня 1860 року в Санкт-Петербурзі під враженням розриву з Ликерою він із жалем скаже про нездійсненний рай, про давню свою виношену мрію: «Поставлю хату і кімнату, садок -райочок насаджу», а в тому раю «присняться діточки мені, веселая присниться мати…». Не судилось…

            Всі ці жінки так і  відійшли б в небуття невідомими, якби не маленька деталь: їх в різний час, довго чи невеликий відрізок часу кохав чи був ними  захоплений Тарас Шевченко. Він присвятив їм свої поезії, написав їх портрети і цим увіковічив їх на віки.

            Юнаки та дівчата дізналися також про зв’язок Великого Кобзаря із нашою малою батьківщиною.  Сільський бібліотекар повідала їм про те, як далекого  1844 року на запрошення свого знайомого Олексія Васильовича Капніста Тарас Шевченко відвідав наше рідне село Велику Обухівку.

            На завершення літературної години директор сільської ЗОШ Катькало А.О. подякувала сільського бібліотекаря за добре підготовлений змістовний масовий захід та зазначила, що він вдався не лише цікавим, а й надзвичайно пізнавальним для всіх його учасників.  Отримана в ході нього інформація не лише допоможе школярам  краще пізнати творчість Великого Кобзаря, а й глибше пізнати його чисто людські якості та риси характеру.   

 Валентина Ємець, бібліотекар Великообухівської сільської бібліотеки