Вболіваючи серцем за Україну

            Духом єдності і патріотизму була наповнена тематична година „Душу і тіло ми положим за нашу свободу”, яка пройшла 25 лютого 2015 р. у вщент заповненій читальній залі Миргородської центральної районної бібліотеки. Затамувавши подих, переважно молодіжна аудиторія слухала розповіді своїх земляків. Вони були і є активними учасниками подій, що відбуваються в нашій країні з листопада 2013 року.

            До зібрання звернувся голова Миргородської районної ради Анатолій Євгенович Карбан, активіст Майдану. 

Він наголосив,що мабуть, нині це слово знають у всіх країнах світу. Майдан Незалежності – це не тільки велика й головна площа в центрі Києва. Майдан – це небажання жити в системі тоталітарної корупції і малограмотної влади, що розграбувала країну. Це прагнення жити за європейськими стандартами. За це прагнення Україна заплатила більше сотні людських життів та кілька сотень покалічених людей. Страшна ціна. Революція людської гідності. Саме так назвали ці буремні дні боротьби народу проти злочинної влади в засобах масової інформації, що тривала впродовж усіх зимових місяців 2013-2014 рр. та призвела до повалення тоталітарного режиму. Ця революція була не лише за людську, а й за національну гідність. Анатолій Євгенійович також зазначив необхідність патріотичного виховання молоді на прикладі героїв Майдану. Адже мотором протестних акцій стало студентство. Молодь гостро відчула, що це її шанс змінити Україну, а відтак і себе, і своє майбутнє. Серед тих, хто не зміг залишитися осторонь і вийти на Майдан, був студент Полтавської державної аграрної академії Віктор Галич.

 З хвилюванням він згадував, як зібрав молодих миргородських хлопців, які болісно переймалися долею держави, і поїхав до столиці. Як йому погрожували виключенням із навчального закладу. Але це не зупинило Віктора, бо в їхній родині йому змалечку прищеплювалися патріотичні почуття.

            Навесні минулого року на нашу рідну землю прийшло нове лихо – неоголошена жорстока війна, розв’язана російським агресором. Знову найкращі українці, цвіт нації, не задумуючись пішли боронити кордони на Сході України. Слухачі не могли стримувати сліз, коли учасники бойових дій у зоні АТО Віталій Васильович Кохановський і Сергій Белега відверто повідали про випробування, через які їм довелося пройти. Це – і недостатність бойової техніки, і недосвідченість, і поранення, і небажання здаватися у полон, і загибель друзів.

            Важливе місце в боротьбі за незалежність займає робота волонтерів. Нею активно займається фермер-підприємець Віктор Анатолійович Галич, небайдужа людина з хоробрим серцем. У своєму виступі він наголосив на тому, що у час війни необхідно допомагати армії, підтримувати воїнів і запропонував молодим людям долучатися до волонтерської діяльності.

            Полонила всіх українською мовою 17-річна Ксенія Дудко, яка приїхала до Миргорода із Донецької області. Дівчина зізналася у щирій любові до України. Свої думки вона висловила у власних віршах.

            Ведуча заходу, провідний бібліотекар ЦРБ Людмила Ігольніцина

 запросила юнаків і дівчат оглянути книжкову викладку „За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ”, де був представлений прапор України та ручний противотанковий гранатомет.

 А провідний бібліотекар Світлана Ісаєва ознайомила з книгами і публікаціями із періодики, де відбивається новітня українська історія. 

            Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять героїв Небесної Сотні та воїнів полеглих у зоні АТО.

            Відповідна атмосфера співпереживання була досягнута завдяки майстерному застосуванню комп’ютерних технологій, якими високопрофесійно  опікувався бібліотекар Юрій Мироненко.     

            Сьогодні народжується Україна гідна поваги всього цивілізованого світу, тож закликаємо всіх нас цінувати і плекати власну державу та зміцнювати її непереможний соборний дух!                         

Нехай ніхто не половинить

                                                           Твоїх земель, не розтина,

                                                           Бо ти єдина, Україно,

                                                           Бо ти на світі в нас одна.

             Людмила Ігольніцина, провідний бібліотекар відділу обслуговування

                                                Миргородської центральної районної бібліотеки

Без права на забуття

      15 лютого відзначається  День вшанування  учасників  бойових  дій на території інших держав  та  річниця  виведення  радянських  військ  з Афганістану. З нагоди  цього дня  в  селі Черкащани  був  проведений тематичний вечір   «Без  права  на  забуття», бо  цей девіз включає в себе героїко – патріотичну тематику,  прояв доброти та милосердя до ближнього. Нещодавно ми вшановували Мокрій Уляну, якій виповнилося 100 років. Це солдатьська вдова,  на плечі якої випали всі негаразди  і біди нашої  України. Коли людині виповнюється 100 років-це радість всієї округи. І ми пишаємося тим, що у нас  в селі  живе така  велика  людина. Ми не маємо права забувати таких  людей, бо це наша  жива історія.  Старійшинами  нашого  села є 94 річна Кучеренко Ольга,  90 років має Григоренко Ганна, Бутенко Тетяна   та  Григоренко Марія   відсвяткували своє 88 річчя.  Для  них  звучали  пісні  їхньої  молодості «Рябинушка»,  «Огоньок», «То не ружа  в полі квітне»  у виконанні  Луценко  Галини  та Рожко Надії.

Ведучі вечора Мелешко Людмила, Ошека Людмила  та  Челембієнко Світлана  розповіли  присутнім і про бойовий та життєвий шлях  учасників бойових дій  у Великій   Вітчизняній війні  Хоруженко Федора Корнійовича, який воював в Японії ,  після війни  все  життя працював механізатором.  А  Попик Григорій Миколайовича воював    у Венгрії і також пропрацював разом  з  дружиною  Галиною все  життя  механізаторами. І син і онук продовжують їхню династію.  Для них Смислов Олексій заспівав «Де шумить  калина листом», та «Вишенька  - черешенька».

 Також вшанували і воїнів – афганців, вихідців з нашого  села.  Це і Рожко Юрій, Попик Іван,  Григоренко  Олександр та житель  села Мокрії  Фуголь  Сергій.  Пісні « Пам'ять»,  «Ну разве  это  было  зря», «Солнце» звучали у виконанні Микільченко Яни.

     Також  в  зоні АТО  перебувають  та  перебували Черкащенко Андрій,  Павленко  Роман,  Даценко Юрій, Бабенко Роман та  Черкащенко Сергій. «Белая береза», «Сирень» у виконанні  Рожка Івана,звучали для них.

  Презентацію про  всіх вшанованих  піготувала  на  мультимедійному  проекторі  вчитель Черкащанського  НВК Пащевська  Людмила. А   в бібліотеці був підготовлений перегляд  літератури «Афганістан – ти біль моєї душі ».

  Всіх загиблих вшанували  хвилиною  мовчання, а  живим  побажали  удачі,  ангела  охоронця і мирного ясного  неба.

Світлана Челембієнко , бібліотекар Черкащанської сільської бібліотеки – філіалу. 

ТВОРЕЦЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ГІМНУ

До 200 – річчя Михайла Вербицького

 

4 березня виповнюється 200 років від дня народження Михайла Михайловича Вербицького українського композитора, хорового диригента, священика, громадського діяча, автора Державного гімну «Ще не вмерла Україна» та 150 років першого публічного виконання національного гімну.

 Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський на Перемищині у родині священика.

Коли малому Михайлові виповнилося 10 років, помер його батько. Двох  малих синів Михайла і Володислава взяв на виховання до Перемишля їх родич, видатний громадський діяч, перемиський  греко-католицький єпископ Іван Снігурський.

У Перемишлі він отримав добру європейську музичну освіту в співацько-музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі. Його вчителями були відомі чеські фахівці Алоїз Нанке , Вінкентій Серсаві, а згодом Францішек Лоренц. Одночасно Вербицький навчався у Перемиській гімназії.

З 1833 року, наступних 13 років життя, він провів у Львові, закінчивши гімназію, поступив до духовної семінарії.

У 1846 році повернувся до Перемишля, де почався надзвичайно важливий новий період його творчого життя. У Перемишлі він зустрів бурхливий 1848-й рік. Михайло Вербицький став одним з найактивніших учасників українського відродження в Галичині як композитор, діяч театрального життя.

Коли у Львові при товаристві  «Руська  бесіда» у 1864 році  був створений театр,   Михайло  почав тісно співпрацювати з ним, пишучи музику до його вистав.  Як стверджують музикознавці, цей період став вершиною у його творчому житті.

Для кожного українця ім’я отця Михайла  асоціюється з величною мелодією нашого Національного і Державного гімну.

Вірш «Ще не вмерла Україна» був надрукований у 1863 році у четвертому номері львівського літературно-політичного часопису «Мета» .

Вперше   «Ще не вмерла Україна» публічно було виконано 10 березня 1865 року в Перемишлі як заключний концертний номер перших у Галичині світських «вечерниць в пам’ять Тараса Шевченка» .

Похований отець Михайло Вербицький у селі Млини поруч з старовинною, з 1740-го року дерев’яною, церквою Покрови Пречистої Богородиці, у якій він 15 років відправляв Богослужіння.

У 1934 році за кошти  української громади та членів студентського хорового товариства «Бандурист» на могилі отця Михайла Вербицького встановили  пам’ятник.

З метою належного відзначення ювілейних дат автора Президент України підписав Указ  №6/2015 «Про відзначення 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну» , в центральній районній бібліотеці підготували  годину історії «В цьому імені – слава України: М.Вербицькому – 200 років», бібліотекарі розповіли про життя і творчість  Михайла Вербицького, ім’я якого насамперед асоціюється з мелодією нашого національного і державного Гімну. Жодному нашому творові української літератури не судилася така велична і ... трагічна доля. Тому ми з вдячністю згадуємо тих, хто нам залишив  її у спадок.

Адже гімн – це не тільки національний і державний символ незалежної України, це наша духовна зброя ,яка  звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності.

 Хто зберіг любов до краю

                                                         І не зрікся роду,

 Той ім’ям не вмре ніколи

                                                         В спогадах народу.

Тетяна Мостова,  завідуюча відділом обслуговування Миргородської центральної районної бібліотеки

Вшанування Небесної Сотні.

Нещодавно минув  рік  з часу  буремних  подій  на  Майдані, які дістали назву Революції Гідності. З цієї нагоди 21 лютого у Кибинському  будинку  культури зібралася  молодь  села, щоб взяти участь у патріотичній  годині «Душу  й  тіло  ми  положим  за  нашу  свободу»,  згадати і  пом’янути справжніх   патріотів  нашої  держави.  Напередодні заходу юнаки та дівчата  ознайомились  з  оформленим завідуючою сільською бібліотекою переглядом літератури   «За  Україну, за  її  волю, за  честь, за  славу, за  народ». На ньому були представлені матеріали про революційні події в історії нашої країни, які відбулися рік тому.   

«Борітеся  - поборете, вам  Бог  помагає! За  вас  правда,  за  вас  слава  і  воля  святая» - ці  слова Великого Кобзаря  пролунали  на Майдані з вуст активного учасника Майдану Сергія  Нігояна. Символічно, що ними розпочали також захід його ведучі  директор  сільського  будинку  культури Алла  Ребрик  та художній  керівник  цього  закладу  Каріна  Мітіна.  Вони   розповіли  присутнім про життєвий  шлях  справжніх патріотів України, яким судилося стати першими героями Небесної Сотні: Сергія Нігояна, Юрія  Вербицького, Романа  Сеника,  Михайла  Жизневського. Чимало нового дізналися учасники заходу також про  нашого  земляка  Василя  Третецького, який був також одним із активних учасників героїчних подій на Майдані минулого року . 

Затамувавши  подих, хвилиною   мовчання, пом’янули  присутні Героїв  Небесної  Сотні. Завершилася патріотична година  переглядом  відеосюжету  про Революцію Гідності і її героїв у супроводі  пісні  «Пливе  кача  по  тисині». Під    цей  пісенний  щем  тисячі  українців  прощалися з  Героями  Небесної  Сотні. По  світлинах  юнаки та дівчата вгадували  та називали  прізвища  народних  героїв, які назавжди залишаться в наших серцях.

Надія Глушко,завідуюча  Кибинською  бібліотекою  Надія Глушко