Невиплакані сльози України

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум'я священне

та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

             Наталка Тривайло

В 2017-2018 рр. Україна відзначає найтрагічнішу дату – 85-річчя Голодомору 1932-1933 років. Понад півстоліття ця жахлива сторінка в історії України замовчувалася і тільки в кінці XX століття з'явилися перші публікації, дослідження, почався запис спогадів очевидців, видання збірок архівних документів, спогадів, увічнення пам'яті жертв Голодомору.  Спочатку Указом Президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, згідно Указу Президента України № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: "Внести до Указу Президента України від 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98 ) "Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політічніх репресій" (в редакції Указу від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, виключивши у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

З того часу наша бібліотека постійно приймає активну участь в акціях вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Тому, за традицією, в цьому році бібліотекар Великобвйрацької сільської бібліотеки-філіалу, Даценко Алла та директор Великобайрацького сільського будинку культури Шелест Григорій, провели День скорботи «Твій біль, Україно!»

Разом з головою сільської ради Пугач Анатолієм Івановичем та учасниками художньої самодіяльності вони побували біля пам’ятника Скорботи по загиблим під час голодомору, де бібліотекар звернулася до присутніх з інформацією про Голодомор 1932-1933 років на території нашого села, а Григорій Шелест зачитав Список загиблих односельчан, сільський голова Анатолій Пугач, від імені громади, поклав  вінок до підніжжя пам’ятного знаку , художній керівник колективу Олександр Стояновський декламував вірші по темі Голодомору. Ніна  Улізько поділилася з присутніми спогадами про  ті тяжкі часи та втрати своєї сім’ї. Присутні вшанували па’ять по невинно загинувших під час Голодомору хвилиною мовчання. Потім запалили поминальну свічку, що символізувала нашу скорботу та пам’ять.

Алла Даценко, бібліотекар Великобайрацької сільської бібліотеки-філіалу

Допоки пам’ять в серці не згасає…

Найжахливішим злочином тоталітарної системи проти українського народу став штучний голод 1932-1933 рр. Наслідки, без сумніву, дають право історикам віднести голодомор до найбільш трагічних подій в історії людства. Голод 1932-1933 рр. –це історична минувшина, що живе у пам'яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх душах, у серцях нинішніх поколінь українців. Згубність такого явища важко усвідомити. Страшна доля українців у цій величезній катастрофі найбільше приголомшує розум і не може бути виправдана з будь-якого погляду.

Відзначаючи чергову річницю Голодомору і вшануванню пам’яті його жертв Попівська сільська бібліотека-філіал поставила собі за мету– донести правду сучасникам про цю трагедію. Тому до цієї дати у бібліотеці було організувано  і проведено цикл заходів «Голодомор – чорна сповідь моєї Вітчизни».

 Бібліотека також приєдналася до Всеукраїнської акції «Запали свічку». В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Тому рівно о 16 годині, 25 листопада на підвіконні бібліотечної оселі була запалена лампадка, щоби вшанувати пам’ять убитих голодом. Цей вогник символізував нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників. Потім завідуюча бібліотекою познайомила присутніх з літературою, що розміщена на відкритому перегляді «Дзвони – 33-го року». Особливо звернула увагу на книгу  «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів». Вона розповіла, що саме у далекому 1990 році дозволили публікацію цієї книжки. І, за словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників , дане видання стало бібліотечним раритетом. Народ України, сказала бібліотекар, пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

Любов Демидко, завідуюча Попівською сільською бібліотекою-філіалом.

Голодомор-чорна сповідь моєї Вітчизни.

25  листопада  в  Україні  вшановували пам’ять  жертв  Голодомору  1932-1933 років.

         Голод… Це  страшне  слово  повертає  нас  у  далекі  1932-1933 роки .  Український  народ  у  смутку  і  скорботі  доземно  схиляє  голови,  вшановуючи  пам’ять  мільйонів  його  жертв,  засуджуючи  творців  цієї  чорної  сторінки  в  історії  України.

         Народ  України  пам’ятає  сторінки  свого  життя ,  але з  часом   відійдуть  у небуття  свідки  тих  трагічних  подій.  Тому  варто   робити  все,  щоб  їх  нащадки,   особливо  молодь,  знали  про  ті  лихоліття,  берегли  їх  у  своїй  пам’яті  в  ім’я  того ,  щоб  таке страшне  минуле  ніколи  не повторилось .

         Головне у  діяльності  Черевківської  сільської  бібліотеки  по  відзначенню  чергової  річниці  Голодомору  і вшануванню  пам’яті  його  жертв-  донести  правду  сучасникам  про  цю  трагедію.

         З 20 по 25 листопада   у  бібліотеці  була  розгорнута  книжкова  виставка- інсталяція «Схилимо  голови  в  скорботі». 

  На  виставці  представлені  документи,  фотографії,  публікації,  книжкові  видання,  в  яких  міститься  інформація  про  страшні  роки  Голодомору  в  Україні,  та  безпосередньо  в нашому  краї.

         На  кладовищі  відбулося  покладання  траурного  вінка  до  пам’ятного  знаку  жертвам  Голодомору,  запалили  поминальну  лампадку,  як  знак  вічної  пам’яті.

         Жителі  села  Черевки  приєдналися  до  Всеукраїнської  акції  «Запали  свічку» - із  настанням  темряви   запалили   і поставили  свічку  на  підвіконні-на  знак   скорботи  і пам’яті  про  мільйони  загублених  життів.

         Ми не маємо  права  забувати  народне  слово  правди.   Бо  це  слово  здолало  смерть,  аби  дійти до  нас,  збудити  в наших  серцях  пам’ять про  мільйони  безвинно  замучених  предків  і  застерегти  від  повторення  страшних  помилок.

 Анжела Коломієць, бібліотекар Черевківської сільської бібліотеки-філіалу

Тридцять третя сльоза…

Голод на Україні- одна з найболючіших, найтрагічніших сторінок історії українського народу, що сколихнув не тільки українців, а й громадськість усього світу, викликала у небайдужих людей щире співчуття. Письменник  Ю. Семенко писав: "Немає в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні".  

Щоб належно вшанувати жертв та постраждалих від голодоморів, спробувати відновити історичну справедливість у Слобідській бібліотеці-філіал була проведена година жалоби "Імена їх, ти Господи знаєш..." З виступу  бібліотекаря присутні дізналися про головні причини найжахливішої за масштабом та перебігом подій трагедії,  яку пережив український  народ у 1932-1933 роках.  Цікавість у користувачів викликала книжкова виставка-інсталяція: "Тридцять третя сльоза",епіграфом до якої стали рядки, що у 1933 році написала дівчина одного із сіл на  Зінківщині:  

 «А житечко моє таке густе 

  І мамина рука іще гаряча 

 Вам соромно колись стане за це 

 Та я вже цього не побачу»

З свідченнями очевидців, які пережили страхіття тих років, присутніх ознайомила Марія Калініченко.                                                           

Давно заросли травою, а подекуди зрівнялись із землею могили жертв голодомору. Та пам'ять невблаганна. Це наш обов'язок перед тисячами замучених.                                                                                                                          Наталія Дорогопулько, бібліотекар 1 категорії Слобідської бібліотеки-філіалу