Брати Капранови з новим романом «Забудь-річка» у Миргороді

3 червня о 15.30 у Миргородській центральній районній бібліотеці відбудеться презентація нового роману братів Капранових «Забудь-річка».

                Над текстом, який складається з двох частин, письменники працювали протягом чотирьох років, намагаючись реалістично відтворити картину тих часів та детально перевіряючи історичну достовірність подій.

Про новий роман: «Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА. За багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця на Другій світовій війні. Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями в кожній українській родині». Журналіст, критик Юрій Макаров про роман: «Молода жінка-юристка із прихованим шармом і зрілий чоловік-помічник капітана далекого плавання – цілком очікуваний дебют для жіночого роману (маються на увазі не гендерні упередження, а сталий мейнстрімівський жанр). Чекайте палкого, геть не платонічного кохання! Аж раптом виявляється, що за цією нібито легковажною диспозицією ховається не просто зіткнення двох доль, а двох світів, точніше, двох Україн, кожна зі своїм історичним досвідом, але спільними травмами і втратами. Інтрига, закручена на початку розлогого тексту, не відпускає до самого кінця роману».

Під час презентації можна буде поспілкуватися з письменниками, придбати роман «Забудь-річка» та інші книги Братів Капранових, взяти автограф. Організатор туру – мистецьке об’єднання «стендаЛь».

«Чорнобиль для мене – як рана жива…»

Спогади  учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

с. Остапівска

26 квітня 1986 року Україну спіткало небачене екологічне лихо – аварія на Чорнобильській АЕС. На  ліквідацію її наслідків було мобілізовано тисячі українців. Ці мужні чоловіки, залишивши свої сім’ї, поспішали до військкоматів, щоб виконати свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною. Вони були першими, хто вступив у двобій з атомом, наражаючи себе на небезпеку, отримуючи високі дози опромінення. Зараз ми усвідомлюємо, що поруч з нами живуть справжні герої, які не б’ють себе в груди, розповідаючи про свої подвиги. Про цих відважних чоловіків, які проживають у

с. Остапівка, моя розповідь.

Скорик Сергій Іванович народився 28 травня 1965 року в с. Остапівка.  Тут закінчив вісім класів місцевої школи, а у 1980 році продовжив навчання у Миргородському СПТУ № 4. По його завершенню здобув професію тракториста-машиніста. У 1983-1985 рр. проходив строкову військову службу в Угорщині у танкових військах, був водієм-механіком танка Т-64. Повернувшись додому, працював трактористом у місцевому колгоспі. Проте недовго, адже жахлива Чорнобильська трагедія сколихнула життя багатьох наших співвітчизників. Не оминула вона і Сергія. 11 травня 1986 року його призвали на військові збори у с. Дібрівка. Полк, до якого потрапив Сергій Іванович, був розташований у лісі  неподалік села Грушне Брагинського району Гомельської області Білорусії. І розпочалися звитяжні трудові будні Сергія. З ранку до пізньої ночі ліквідатори тяжко працювали, щоб не допустити подальшого розповсюдження радіації: здійснювали дезактивацію прилеглої території, зводили огорожу з колючого дроту навколо тридцяти кілометрової зони, перекривали річки, споруджуючи дамби. Чотири рази доводилося нашому краянину виконувати роботи поблизу реактора, а один раз пролітав на гвинтокрилі над самим реактором. 97 діб перебував Сергій Іванович у 30-кілометровій зоні. Повернувшись до рідного села у вересні 1986 року, він продовжив працювати у місцевому колгоспі.

Гузь Григорій Дмитрович народився 24 вересня 1954 року у с. Верхня Будаківка. У 1970 році, закінчивши Верхньобудаківську восьмирічку, продовжив навчання у Остапівській середній школі. У 1972-1974 роках проходив строкову військову службу у понтонно-саперному батальйоні у м. Дніпродзержинськ. Демобілізувавшись, у 1975-1978 рр. здобував професію землевпорядника у Полтавському сільськогосподарському технікумі. Трудовий шлях розпочав у с. Вирішальне Лохвицького району, працюючи бригадиром рільничо-тракторної бригади. У 1983 році, повернувшись до рідного села, виконував обов’язки бригадира рільничої бригади. Проте аварія на ЧАЕС внесла корективи в життя земляка. У 1986 році він був призваний на військові збори у село Дібрівка, згодом переведений     у село Карпилівка Лубенського району. Отримавши обмундирування, разом з іншими ліквідаторами прибув до села Хойніки  Брагинського району Гомельської області Білорусії. З 30 травня до 16 серпня 1986 року перебував Григорій Дмитрович у Чорнобильській зоні. Доводилося йому виконувати різні роботи: здійснювати дезактивацію території, зводити огорожі, перевозити будматеріали та техніку понтонно -паромною переправою через річку Прип’ять. Повернувшись додому, продовжив працювати у рідному селі. Зараз Григорій Дмитрович знаходиться на заслуженому відпочинку, проте веде активний спосіб життя: працює на пасіці, користується послугами бібліотеки, спілкується з молоддю.

Онацький Олексій Володимирович народився 3 березня 1959 року у с. Остапівка. У 1976 році закінчив Остапівську середню школу та вступив до Миргородської автошколи. Згодом продовжив навчання у Полтаві, здобув професію водія автобуса. У 1984-1985 рр. проходив строкову військову службу у пожежних військах у м. Києві. У час Чорнобильської трагедії Олексій Володимирович працював водієм у місцевому колгоспі. 1 червня 1986 року він був призваний та направлений на закріпленій за ним у колгоспі автомашині на військові збори у село Дібрівка. Полк, до якого потрапив Олексій Володимирович, дислокувався у селі Корогот Гомельської області Білорусії. 101 день перебував він у Чорнобильській зоні. Наш земляк здійснював перевезення продуктів із

с. Іванково Київської області. Зараз він знаходиться на заслуженому відпочинку.

Всі ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС с. Остапівки нагороджені медаллю «Захисник Вітчизни» та нагрудними знаками «20 років аварії на Чорнобильській АЕС» та «25 років аварії на Чорнобильській АЕС».

Валентина Окружко, бібліотекар Остапівської  сільської бібліотеки

ВІДКРИЙ ДЛЯ СЕБЕ ЄВРОПУ

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах. Головною метою святкових заходів у рамках відзначення Дня Європи в країнах ЄС є поширення ідеї європейської ідентичності серед громадян Європейського Союзу, утвердження спільних європейських цінностей.
З метою розширення знань з питань європейської інтеграції, отримання нової інформації про європейські країни, центральна районна бібліотека спільно з районним будинком культури, провели ряд заходів, а саме: інформаційну годину «Україна – Європа: діалог крізь віки і кордони», флеш-літ «Україна - це Європа».

Присутнім на заході було наголошено, що відзначення Дня Європи в Україні − це важливий крок у зміцненні самоідентифікації України як європейської держави, яка причетна до традицій і цінностей Європи.
Особливий азарт відчувався під час проведення інтелектуальної гри-вікторини «Квіти – національні символи країн Європи», відповідаючи на запитання «Які квіти є національними символами країн?».
Також відвідувачів ознайомили з інформаційним дайджестом «Полтавщина – шлях до Євроінтеграції», який був виготовлений бібліографом І категорії Маргаритою Каймаковою. Потім провели мультимедійну експрес-подорож «Парад країн Європи», під час якої присутні з цікавістю прослухали Гімн Євросоюзу «Ода радості» з 9-ої симфонії Л.Бетховена.

«Згода в різноманітті» - офіційний девіз Європейського Союзу. Згідно європейської комісії девіз означає, що європейці єдині у спільній роботі на благо миру, процвітання, і що безліч різних культур, традицій та мов Європи є позитивним фактором для цього континенту.
Тетяна Мостова, завідуюча відділом
обслуговування Миргородської центральної
районної бібліотеки

«Чорнобиль для мене – як рана жива…»

         

Спогади  учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

Черкащанської сільської ради

               Увесь світ сколихнувся того трагічного дня – 26 квітня 1986 року, який назавжди увійшов в історію людства під назвою «Чорнобильська катастрофа». Подвиг рятівників, які відвели від нас страшну катастрофу, назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу.

На війну з  невидимим  ворогом, мирним атомом  з  села  Черкащани   були  мобілізовані:  Бабенко  Валентин Іванович,  Український Віталій Миколайович,  Черкащенко  Віктор Михайлович,  Яроцький  Володимир Олексійович.

 Бабенко  Валентин  Іванович   народився  15 червня 1952  року  в селі  Шарківщина  Миргородського  району.  Перебував  з   30.05  по  05.09.1986  року  в    Брагінському  районі  Гомельської  області. Зі спогадів  Валентина  Івановича:  «Брали  чоловіків  віком  до  сорока років,  навіть юнаків   які  щойно  були  демобілізовані  з  лав Радянської  армії.  Спочатку  попав  я    в  саперний  батальйон,   який   входив  до   Лубенської  дивізії  ім. Чапаєва,  в/ч № 75177.   Потім нам  дали  одяг (свій  залишили),  респіратори  і  переправили  до Білорусії.   Дислокувалися  біля  села Сувіди.    Працювали  з фільтрами  на  каналах,  городили  загорожі  з  колючого   дроту, 30 кілометрову  зону.  Тяжко  працювали  коли  приходили  вагони  з  щебенем  для будови  дамби  на протоках річки  Прип’ять, бо  їх потрібно  було  до  назначеного  місця підкотити  та розгрузити вручну».  Так,  як  Валентин Іванович  мав посвідчення  механізатора , то   доводилося  працювати  ще  і  на  бульдозері -  зчищати верхній  шар  грунту.    Після  виснажливої  праці  годували  добре і  видавали  таблетки,  після яких мислення  ставало  кращим.  А  коли  не  пили  їх  то  наче  розум  відключався, розповідає  Валентин Іванович.  Населення місцеве  виїхало все, а свійські  тварини  ходили  спочатку  кругом  а люди  залишилися  тільки у  сусідньому  селі Грушне,  в  якому  була  вода з  свердловини  та  працювало  поштове  відділення.  Поруч  зі мною  працювали  почергово мої земляки:  Український Віталій Миколайович та  Яроцький  Володимир Олексійович.

      Після  повернення  працював в колгоспі  ім. Кірова, одружений,  виховав  двох  синів.

      Валентин  Іванович   за  сумлінну  працю  нагороджений  медаллю «Захисник Вітчизни»,  грамотами  та  ювілейними  медалями, має  посвідчення ліквідатора  Чорнобильської  АЕС  2 категорії.

              Український  Віталій  Миколайович   народився  26 серпня  1958 року в селі Писарівка  Миргородського  району.  Перебував  в селі  Грушне   з  30.05  по 05.08.1986 року.    Після  повернення  працював  водієм    колгоспу  ім.  Кірова. Вдівець, виховав  двох   доньок.

    Віталій Миколайович   за  сумлінну  працю нагороджений  медаллю «Захисник Вітчизни»,  грамотами  та  ювілейними  медалями,  має  посвідчення ліквідатора  Чорнобильської  АЕС  2 категорії.

              Яроцький  Володимир Олекійович   народився  28 серпня 1960 року в селі  Писарівка  Миргородського  району . Перебував в селі  Грушне  з  05.08 по 05.09.1986 року . Після  повернення  працював в колгоспі ім. Кірова.  Одружений.

   Володимир Олексійович   нагороджений грамотами  та  ювілейними  медалями, має  посвідчення ліквідатора  Чорнобильської  АЕС  2 категорії.

            

  Черкащенко  Віктор Михайлович   народився  25 лютого 1964  року в селі Петрівка  Миргородського  району.  10 серпня 1986 був призваний на боротьбу з ліквідацією наслідків страшної трагедії, де і виконував свій обов’язок   по  02 листопада 1986  року.  Працював  водієм  «Камазу»,   яким  перевозив  плити  на  територію  Чорнобильської  АЕС,  в Прип’ять  з  Білорусії  із станції Вільча,  з села Оране Іванківського району. Працювали  позмінно. За сумлінну  працю  Віктор Михайлович нагороджений  знаком  «Корчагінська  вахта»,  грамотою « За  отличное  выполнение  долга  перед Родиной»,  подякою  « За досягнені  успіхи », має  посвідчення ліквідатора  Чорнобильської  АЕС  2 категорії.

Подвиг наших односельців – довіку бентежитеме серця вдячних нащадків. Нехай пам'ять про них буде вічна, як вічним є щорічне полум'я чорнобильських свічок. Не допустимо більше нових Чорнобилів, не завдамо рідній землі мук і страждань!

                                Світлана  Челембієнко,  бібліотекар Черкащанської бібліотеки – філіалу.

«Чорнобиль для мене – як рана жива…»

                   

       Спогади  учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

           с. Верхня Будаківка

Чорнобиль… Страшна трагедія, яка увійшла в історію людства, як невигойна рана на тілі України. Від тієї весняної ночі 26 квітня минуло 30 років. У пам’яті українського народу – це початок лиха, болю, суму, перестороги і забути чи викреслити це з пам’яті неможливо. У важких умовах робили все можливе для того, щоб не дати розповсюдитися радіації  і наші земляки - ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС. Вони діяли героїчно і самовіддано. Ця розповідь про них.

Москаленко Григорій Петрович народився 10 травня 1963 року. Восьмирічну освіту здобув у Верхньобудаківській сільській школі. Згодом продовжив навчання у Гадяцькому СПТУ №4. По завершенню строкової служби в армії повернувся до рідного села, де працював трактористом. Після аварії на ЧАЕС у травні 1986 року був мобілізований Миргородським військкоматом і зарахований до 25-ї гвардійської Червонопрапорної дивізії ім. Чапаєва. У складі неї протягом 68 діб перебував наш земляк у селищі Гонци Брагинського району Гомельської області Білорусії. Його жителі вже були евакуйовані. Григорію Петровичу довелося виконувати особливо важливі та небезпечні для життя завдання у зонах №1, 2 і 3 і в особливій зоні. Він брав участь у  зведенні огорожі навколо автобази і 30-кілометрової зони, вантажив щебінь, зводив дамби. Григорій Петрович нагороджений медалями «Захисник Вітчизни», «Учасник ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС» та нагрудними знаками до 20-річчя і 25-річчя Чорнобильської аварії. 

 Поливода Олексій Вікторович народився 7 березня 1963 року у с. В.Будаківка. Спочатку навчався у Верхньобудаківській восьмирічній школі. У 1978 році вступив до Червонозаводського технікуму харчових технологій, який закінчив у 1982 році. У травні - серпні 1982 року закінчив курси при Миргородському ПТУ №4. У 1982-1984 рр. проходив строкову військову службу у м. Новосибірську. Після демобілізації працював водієм у місцевому колгоспі. 30 травня 1986 року Миргородським військкоматом був призваний для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Перебував у складі 25 гвардійської Червонопрапорної дивізії ім. Чапаєва. Спочатку направили у Лубенський район, де формувалася дивізія. Серед призваних були чоловіки з Лохвицького, Хорольського і Миргородського районів. Всім мобілізованим зачитали наказ, у якому говорилося, що їх направляють на 50 діб на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, а службу мають проходити  у Брагинському районі Гомельській області Білорусії. Дорога у Чорнобильську зону була залита бетоном, нею КАМАЗи - міксери везли на Прип’ять воду, пісок, щебінь. По поромній переправі через річку Прип’ять ліквідатори рушили на Білорусію. Розташувалися у молодому переліску. Знявши верхній шар піску, поставили намети. У Чорнобильській зоні Олексій Вікторович пробув 97 діб. Проводили дезактивацію, перекопували землю, огороджували в 23 ряди колючим дротом 30-кілометрову зону. У липні направили на розвантажування вагонів з каменем, щебенем і гранвідсівом. Все це використовувалося для засипки каналів. Олексій Вікторович є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії. Нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» і нагрудним знаком до 20-річчя Чорнобильської аварії.

            Наша пам’ять і пам’ять наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Сьогодні ми висловлюємо щиру вдячність тим, хто брав активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Ганна Гузь, бібліотекар Верхньобудаківської сільської бібліотеки