«Кобзар» у житті моєї сім’ї.

Просинається від зимового сну земля. Піднімається щодень вище сонечко. На Україні в свої права вступає весна. І саме в перші весняні дні українці широко відзначають одне з найвеличніших свят цього року – 200 - річчя від дня народження Тараса Шевченка.

  Всі книги та твори Шевченка – цінні для нас, всі вони мають заповітне значення. Та найбільше гордиться український народ Шевченковим «Кобзарем». І ось,  щоб більше дізнатися про цю книгу, історію її написання зібралися в Слобідській бібліотеці користувачі на годину спілкування «Кобзар» у моєму житті.

  Цікавим і змістовним був виступ колишньої учительки української мови та літератури О.В.Марченко, в якому вона розповіла присутнім про життєвий шлях поета.  Ольга Василівна наголосила, що «Кобзар»  має дивовижну долю. Поезії, що входять до цієї книги складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей півночі.  На випадкових аркушиках паперу, та в захалявних книжечках поетова рука похапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова.

Бібліотекар Наталія Дорогопулько провела бесіду біля книжкової виставки «Безсмертна книга Великого Українця», на якій зібрані «Кобзарі» які зберігаються в сім’ях  слобідчан.

     А потім  користувачі  поділилися розповідями  про  історію перебування «Кобзаря» у їхніх родинах. М.С.Калініченко розповіла, що коли в 1976 році вона вступала до Харківського педагогічного училища, то на вступному іспиті з української літератури писала твір «Сюжет поеми Т.Г.Шевченка  «Катерина».  До цього часу вона зберігає той зошит, в якому є такі рядки «З великою любов’ю  і пошаною ми читаємо “Кобзаря» Т.Г.Шевченка.  Любимо всі його твори – цікаві і правдиві. У своїй сім’ї ми завжди захоплювалися мужністю і силою духу Тараса Григоровича.  І «Кобзар» у нас від покоління до  покоління був головною книгою.  Крива М.П. розповіла, що її мати Мотрона Андріївна Пилипенко, якій 94 роки, і яка є найстарішою жителькою Слобідки, знає і зараз читає на пам'ять чимало творів з «Кобзаря».  Це і «Заповіт», «Думи мої», «І виріс я на чужині». О.В.Марченко поділилася своїми спогадами про далеке дитинство. Батько в неї був росіянин. Та все ж дуже шанував творчість Т.Шевченка. А працював він на залізниці. І ось у вільний від роботи час, вечорами при каганці батько в голос своїй родині читав «Кобзаря». Коли його не було вдома(працював позмінно) то книгу до рук не брав ніхто. Читалася вона тоді,  коли сім’я була в повному  складі.

Це книга, без якої і сьогодні духовне життя людини було б не повним, книга ця з тих, що їх адресовано кожному поколінню живущих. А сучасна людина, якщо вона носить в душі високі ідеали, неминуче дійде духовного контакту з витвором українського генія.

  Наталія Дорогопулько, бібліотекар Слобідської  сільської бібліотеки.

Все починається з дитинства

         Дитинство – чудова країна. Кожній людині доводиться в ній бувати лише один раз. Згодом стежинка до цієї країни заростає дорослими турботами та проблемами. І даремно шукати цю країну на карті - лише приємні спогади та мрії мають чарівну здатність повернути нас у Дитинство.

         Нещодавно ми, спеціалісти районної бібліотеки для дітей,  запропонували одній із своїх давніх  читачок Маргариті Олійник -  Локай зробити спробу повернутись у  Дитинство, яке було тісно пов’язане з нашою бібліотекою, книгою, читанням. У 1993 році її, чотирирічну дівчинку, мама привела до бібліотеки. Маргарита пройшла весь шлях читача  дитячої бібліотеки – від казки до дитячого детектива і до літературної класики. Не байдужою була до поезії. В шість років почала сама писати вірші.  З дитинства мала успіхи в літературній творчості. В 2007 році  в серії «Поети Миргородщини» вийшла збірочка її поезій «Я просто людина» - прекрасний поетичний співрозмовник для наших сучасників. Сьогодні Маргарита – наша колега, бібліотекар міської бібліотеки для дорослих, ведуча бібліотечної рубрики «Літературно-мистецької світлиці» міського телебачення.

         Як і двадцять років тому, Маргарита завітала до нашої бібліотеки з мамою Оленою Костянтинівною. Бібліотекарі представили їх гостям нашої бібліотеки (а це були учні  9 – б класу ЗОШ №5, класний керівник Іпатова Ірина Іванівна) як одну із родин, що тривалий час перебуває в дружній сім’ї читачів районної бібліотеки для дітей. Маргариту і Олену Костянтинівну Бог нагородив багатьма талантами, якими вони щедро діляться з усіма. Обоє пишуть вірші. Маргарита надала  змогу учасникам зустрічі помилуватися виставкою своїх фотографій та малюнків. Олена Костянтинівна пише музику на вірші та грає на гітарі. Обидві, мабуть, вдалися в дідуся і батька, Костянтина Федоровича Олійника, який теж пише зворушливі вірші. З теплотою згадали спеціалісти РБД Костянтина Федоровича, який, допоки вистачало фізичних сил, приходив до бібліотеки сам  за улюбленими «Подвигами». Зараз він теж  читає книжки з нашої бібліотеки, але вже ті, що передаємо йому через доньку та внучку. 

         Цю цікаву зустріч у дружньому колі спеціалісти районної бібліотеки для дітей приурочили Міжнародному року сім’ї і сподіваються, що не згасне родинне вогнище в колі нашої бібліотечної сім’ї. 

Валентина Зінченко, заступник директора Миргородської централізованої бібліотечної системи.

ЖИТТЯ ЯК ПІСНЯ, ЩО НЕ ВІДЗВЕНИТЬ...

До 65-річчя від дня народження Володимира Івасюка (1949 – 1979), відомого українського поета, композитора, співака.

Володимир Івасюк належить до тих не багатьох безмежно обдарованих Богом особистостей, присутність яких в українській культурі не вимірюється і не обмежується їхнім життям чи смертю. Вона безконечна, як вічна українська пісня. Його твори звучать так, ніби вони написані сьогодні з  драматичною глибиною, дивовижною мелодійністю і енергетичною потугою. Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. Вона така довірлива і щира, природна, справжня, вона стукає у двері кожної української родини.  Саме на піснях Володимира Івасюка розпочалося щаслива творча доля широко відомих співаків: Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Лілії Сандулеси, Іво Бобула

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в Кіцмані на Буковині. Виховувався у високо інтелігентній родині порядних і працьовитих людей. Батько – Михайло Григорович Івасюк, учений, письменник, згодом доцент української літератури Чернівецького університету, вільно володів шістьма іноземними мовами. Мама – Софія Іванівна – з Таврії, все життя працювала шкільним педагогом. Батьки приділяли велику увагу у вихованні сина, формуванні в нього естетичних смаків. Коли Володі виповнилося чотири роки, вони подарували йому мандоліну, а він випросив ще й скрипку.

Ще в шкільні роки почав записувати народні пісні, складати власні мелодії, етюди, імпровізації. Він з ніжністю говорив, що народна пісня – це скарбниця, в якій буяє наша мова, що носить в собі тонкощі задушевної лірики, глибини мудрості наших предків, витончений розум трудівників, розкотистий сміх, повен доброти, нищівного сарказму і веселощів травневого вітру

У дев’ятому класі 15-річний Володя Івасюк разом із ровесниками створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка», який виконував пісні М.Скрипника, О.Білаша і перші власні пісні. Після закінчення середньої школи Володимир Івасюк вступив до Чернівецького медінституту і… був відрахований першого ж дня навчання. Причину сформулювали приблизно так: морально неблагонадійний. Володимир Івасюк працює слюсарем на чернівецькому заводі «Легмаш», виконуючи ще й функції художника. Він організовує самодіяльний хор, виступає в аматорському вокально-інструментальному ансамблі «Карпати» (з ними співала тоді й Софія Ротару), навчається в музичному училищі по класу скрипки.

Після року «виправних робіт» таки став студентом медінституту. Навчаючись в інституті, Володя постійно займається музикою – створює камерний оркестр, сольно, як скрипаль, виступає на інститутських вечорах, концертмейстер оркестру інститутського ансамблю пісні і танцю. В цей час Івасюк пише такі пісні: «Я піду в далекі гори», «Відлуння твоїх кроків», «Водограй». Одночасно з’являється і задум «Червоної рути».

13 жовтня 1970р. – свято Володиної музики і поезії. З театральної площі Чернівців на всю Україну по телебаченню у виконанні ансамблю «Карпати» пролунали «Червона рута» і «Водограй». Це була сенсація, а образ червоної рути з першого ж дня стає символом високої поезії. Таку пісню-перлину могла створити людина з ніжним поетичним серцем і щедрою душею, переповненими незрадливою синівською любов’ю до отчого дому, рідної України. Цією людиною і був Володимир Івасюк – поет, композитор і співак, що зростав серед зелених гір і полонин, бистроплинних річок і невгамовно співучих потоків Карпат.

Після закінчення медінституту Володя вступив на композиторський факультет Львівської консерваторії ім.. М.Лисенка.

Володимир  Івасюк був двічі лауреатом на Сопотському фестивалі – з піснею «Водограй» (у виконанні Софії Ротару, 1974 р.) та піснею «У долі своя весна» (на слова Ю. Рибчинського, 1977р.).

У 1975р. Івасюк пише музику до вистави О.Гончара «Прапороносці», а через рік – музику до вистави Б.Стельмаха «Мезозойська історія».

Восени 1978р. на звіті творчої молоді в Києві була виконана «Сюїта для камерного оркестру», яка вразила критиків та музикознавців своєю неповторністю. У лютому 1979р. в Москві Івасюк – дипломант серед молодих композиторів за краще аранжування твору «Балада про Віктора Хару» на слова Б.Стельмаха.

18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли в Брюховецькому лісі, недалеко від Львова.

 Дивовижно складаються людські долі. Одному судилося спокійне життя, сповнене праці, людського щастя, всього того, чим живе людина на землі. Іншому… Є долі – наче блискавки, які вихоплюються раптово, висвітлюють найзаповітніші куточки людської душі і надовго, може, назавжди залишають свій відблиск у людській пам’яті.

Вшановуючи пам’ять відомого українського поета, композитора, співака в центральній районній бібліотеці була проведена музична година «Обірвана струна Володимира Івасюка» на заході прозвучали пісні у виконанні автора, які були знайдені серед музичних ресурсів Інтернету. Також працівники відділу обслуговування підготували інформаційне повідомлення «Без тебе світ – зів’ялий квіт», розповіли про життєвий та творчий шлях композитора. 

 Володимир Івасюк прожив лише тридцять років. Але ті роки були напрочуд змістовні, осяянні мрією про добро і красу на землі.

У житті він мав щастя від творчості і від того, що зла нікому не чинив, нікому не заздрив і невтомно працював для своєї доби і рідного народу.  Ну, а пісня? Його пісня  Є І БУДЕ ПОМІЖ НАС!

    Коли поїдеш любий, друже,
    Із краю гір, шовкових трав,
    Візьми з собою, мою пісню –
    Я в неї щастя наспівав.
                          В. Івасюк

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування Миргородської центральної районної бібліотеки.

КОНКУРС ЮНИХ КНИГОЛЮБІВ

«Читання – найкраще навчання» - говорить народна мудрість. І дійсно, важко переоцінити значення книги в житті людини. На довгому шляху розвитку людського суспільства вона була важливим рушієм прогресу, науки , естетичного та морального розвитку людини. Ще 2 – 3 століття тому читати книги та бути власниками бібліотек могли лише заможні люди. З часом все змінилося і книга стала суспільним надбанням, доступною кожному, хто хоче бути освіченою, культурною  та духовно багатою особистістю. Жоден з сучасних винаходів такі як Інтернет чи мобільний телефон не в змозі замінити естетичної насолоди від читання якісної, гарно оформленої книги. А особливо велике значення читання книг для підростаючого покоління. Дитина, яка змалку дружить з книгою, вигідно відрізняється серед своїх однолітків: вона має більший словниковий запас, їй легше спілкуватися з друзями, знаходити вихід з складного становища, такі діти емоційно більш врівноважені.

З метою заохочення дітей до читання книг, усвідомлення того, що лише читаюча людина може бути дійсно розумною, успішною та досягнути своєї мети, щороку Великосорочинська сільська бібліотека спільно з шкільною бібліотекою Великосорочинської ЗОШ I –III ступенів  проводять конкурс «Найкращий читач року».

 До участі в конкурсі запрошуються учні 6 – 8 класів, які на протязі року активно читали книжки, хочуть поділиться своїми враженнями від прочитаного та порекомендувати  їх своїм друзям – книголюбам. Цьогорічний конкурс пройшов весело та цікаво, діти ділилися враженнями від прочитаних книг, розповідали про своїх улюблених літературних героїв. А на завершення зустрічі бібліотекар шкільної бібліотек Зуєнко Н. С. провела конкурс  на кращого знавця літературних авторів та героїв. Запитання не завжди були легкими та діти швидко і впевнено давали на них відповіді, показавши себе справжніми ерудитами.  Переможці конкурсу Радченко Іван, Міщенко Яна, Діденко Таня, Ващенко Аліна, Сенько Наташа, Дерев’янко Аня поїдуть на 2 етап районного конкурсу «Найкращий читач 2014 року» до Миргородської районної бібліотеки.

 Щиро бажаємо їм успіхів та більше нових і цікавих книг.

Валентина Дерев’янко, завідуюча Великосорочинською сільською бібліотекою