Не забувайте незабутнє

 

            Багато років минуло з того часу, як відгриміла війна. Швидко промайнули роки, десятиріччя. Та назавжди в пам’яті народній залишиться героїзм тих, хто здобув Велику Перемогу на полі бою, хто зробив свій внесок у розгром фашистської Німеччини.

            Не оминуло воєнне лихоліття і сіл: Ярмаки, Єрки та Ємці. Багато наших земляків-односельчан добровольцями у ті страшні буремні роки пішли захищати рідну землю від фашистської чуми. Чимало з них більше не повернулися до рідної домівки.

            На жаль, на сьогодні вже не залишилося жодного ветерана у селі Єрки, та велич їхнього подвигу назавжди залишиться у наших серцях.

            Напередодні 70-річчя визволення Миргородщини від німецько-фашистських загарбників я зустрілася з ветераном Великої Вітчизняної війни Мащенком Іваном Трохимовичем, який проживає у селі Ярмаки.

            Ветеран нещодавно повернувся з Лубенського госпіталю, де проходив лікування, до цього часу нагадують про війну йому фронтові рани. Проте від зустрічі він не відмовився і з радістю поділився спогадами про пережите ним воєнне лихоліття.

            Народився Іван Трохимович 28 грудня 1925 року в селі Ємці. Після закінчення семи класів у рідному селі продовжив навчання у Кибинській середній школі. Коли Іванові виповнилося шістнадцять років, у його життя віроломно ввірвалася Велика Вітчизняна війна.  Незважаючи на юний вік, його не покидала думка, щоб потрапити на фронт і разом зі своїми співвітчизниками визволити рідну землю від німецько-фашистських поневолювачів.

            У вересні 1943 року, після визволення Ярмаків від ворога, звернувся юнак до районного військкомату, який направив його на навчання військовій справі до Дніпропетровського військового училища. По його закінченню молодого бійця направили на фронт. Будучи у складі 1131 стрілецького полку 337 стрілецької дивізії, довелося Іванові брати участь у боях за визволення Угорщини та Чехословаччини.

            І у всіх боях хоробрості солдата не було меж. Іван був кращим розвідником полку. Вступаючи у нерівний бій з ворогом, йому часто доводилося проникати до ворожого тилу, добуваючи цінні  розвіддані.

            З особливим хвилюванням згадує ветеран грудень 1944 року. Того часу група розвідників, до якої входив і рядовий Іван Мащенко, у глибокому тилу ворога вступили в бій з фашистами, у ході якого було взято в полон п’ятьох фашистів. За мужність та відвагу, виявлені при виконанні цього завдання, Іван Трохимович був нагороджений медаллю «За відвагу», яка стала для нього найдорожчою нагородою за часи його буремної фронтової юності.

            18 січня 1945 року, у ході здійснення глибокого розвідувально-диверсійного рейду у тилу німецько-фашистських військ, Іван Трохимович отримав тяжке поранення. З поля бою його винесли бойові побратими. Довгих вісім місяців довелося бійцю лікуватися у військовому госпіталі. На все життя залишився Іван Трохимович інвалідом ІІ групи.

            Після закінчення війни повернувся молодий боєць до рідного села. До праці був привчений ще з дитячих літ, тому не боявся ніякої роботи. Не всидів вдома фронтовик, пішов працювати до рідного колгоспу. Згодом у рідному селі зустрів гарну роботящу дівчину Євдокію, з якою поєднав свою долю. У мирі  і злагоді прожили вони довгі і щасливі роки спільного життя. Гідно виростили вони своїх доньок Галину та Катерину, які зараз проживають у Миргороді.

Багато років Іван Трохимович знаходиться на заслуженому відпочинку. На жаль, вже відійшла у вічність дружина ветерана, та його доньки часто навідують батька та допомагають йому по господарству.

            У повоєнні роки Іван Трохимович був нагороджений багатьма орденами та медалями, серед яких ордени «За мужність» та «Великої Вітчизняної війни».

            Односельчани з теплом та повагою відгукуються про ветерана, як про чуйну, добропорядну та скромну людину, і бажають  Іванові Трохимовичу здоров’я, довгих років життя, щодня любові та турботи від рідних та близьких.

Людмила Роменська, бібліотекар Єрківської сільської бібліотеки