У вічній пам’яті народній не закінчилася війна

 

   Велика Вітчизняна війна… Така далека і така страшна. Незагойні рани залишила вона на тілі нашої матінки - України: у руїни і згарища перетворила 714 міст і 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами.1418 днів і ночей йшов народ вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли тому, що відстоювали свою Батьківщину, відстоювали права на щастя, на життя.

         Серед тих, хто наближав Велику Перемогу, була і мужня жінка, жителька села Шахворостівка Омеляненко Тетяна Василівна. Народилася вона 19 січня 1923 року далеко від нашого краю, у селі Райгород Сталінградської області у багатодітній сім’ї. Невдовзі її родину розкуркулили, а дідуся і бабусю змусили весь сільгоспінвентар здати у колгосп. Батьки Тетяни покинули хату та всі свої пожитки і поїхали до міста. Коли помер батько, вона ще не ходила до школи. У 1941 році Тетяна тільки-но закінчила навчання в школі, мріяла оволодіти професією вчителя. Проте на заваді здіснення всіх мрій дівчини стала Велика Вітчизняна війна.

         Довелося Тетяні йти працювати на військовий завод, який будували, не зважаючи на люті морози, станки від снігу прикривали плащ-палатками. Необхідно було підтримати фронт, виготовляючи деталі для літаків. Норми на них були високі, виконати їх необхідно було вчасно і якісно, тому іноді доводилося працювати і вночі. Того часу зародилася у дівчини мрія про службу у Морфлоті.

         З цим проханням і звернулася вона до військкомату. Там Тетяні не відмовили, а направили до школи зв’язку учбового загону Чорноморського флоту. 22 грудня 1942 року дівчина успішно закінчує навчальний заклад і отримує спеціальність радиста. Попала Тетяна у особливу групу зв’язку Чорноморського флоту. У часи воєнного лихоліття вона підтримувала зв’язок із Москвою, отримувала шифровки із підводних човнів і передавала їх до столиці. І в свою чергу розпорядження та накази з Москви передавала на човни.

         Батумі, Сухумі, Кутаїсі, Новоросійськ, Анапа, Севастополь – все це міста служби Тетяни Василівни. Коли Севастополь зайняли німці, штаб фронту перебазувався до грузинського міста Поті. Тут зустріла Тетяна свою долю, українця Івана Окафійовича Омеляненка, який воював у складі військ протиповітряної оборони.

   Скільки тяжких випробувань пережила Тетяна Василівна у часи воєнного лихоліття, адже щодня доводилося дивитися смерті у вічі, а вона завжди була поруч, бо на те і війна.

         На все життя закарбувався у пам’яті жінки день, коли на два теплоходи погрузили поранених і дітей, щоб переправити їх у безпечне місце. Аж ось із-за хмар несподівано налетіли три німецьких літака  і стали бомбити теплоходи. Перший із них, той що був з дітьми, відразу пішов на дно. І лише одна дитина у пелюшках, зачепившись за уламки, залишилася жива.

Війна забрала у Тетяни Василівни багато рідних і близьких людей, і на всіх членів її великої родини наклала свій чорний відбиток. Кожен з них зробив свій внесок у Велику Перемогу.

Сестра Рая працювала в тилу, а її чоловік в роки війни був льотчиком, загинув на фронті. Брат Павло з перших днів війни був на фронті, закінчив війну у Німеччині, був контуженим. Брат Степан з початку війни по броні працював на заводі, згодом попросився добровольцем на фронт, загинув під Смоленськом. Сестра Шура та брат Михайло у воєнне лихоліття були зв’язковими.

Лише свята віра у перемогу допомагала всім вистояти у грізні роки війни. За хоробрість і мужність, проявлені Тетяною Василівною у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, нагороджена вона орденом Вітчизняної війни, орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «За оборону Кавказу».

По закінченню війни Тетяна Василівна та Іван Окафійович оселилися у Шахворостівці. Згадує жінка-ветеран, якими тяжкими були роки відбудови, з решета доводилося сіяли зерно у зранену землю, а вирощений хліб косити косами. Іван Окафійович відразу працював трактористом у колгоспі «Ленінський шлях», згодом – завгоспом. Тетяна Василівна була різноробочою. Навіть після виходу на пенсію, аж до 1980 року, вона продовжувала працювати.

Тетяна Василівна носить високе і горде звання матері-героїні, у 1961 році отримала ще одну не менш вагому, ніж фронтові, нагороду «Медаль материнства». Вона дала життя  п’ятьом своїм донькам: Світлані, Валентині, Галині, Ользі і Наталі. Батьки виросли їх гідними людьми.

 Тетяна Василівна є активістом ветеранського руху у нашому районі.

Сьогодні, напередодні 70-річчя визволення нашого краю від німецько-фашистських загарбників, ми звертаємося до Вас зі словами вдячності за Вашу мужність і героїзм. Спасибі за мирне сьогодення і вільну землю, а Вам зичимо здоров’я і активного довголіття.

Наталя Шовкопляс  ,бібліотекар Шахворостівської сільської бібліотеки