Життя , опалене війною.

Хоч би скільки десятиріч, епох  минуло від пам’ятного дня 9 травня 1945 року, - та незабутнім залишиться подвиг синів і дочок нашої землі, які вірно боронили її від ненависного ворога, віддали своє здоров’я, життя заради мирного сьогодення.

Ми завжди будемо шанувати мужність ветеранів з їх безмежною відданістю Батьківщині,народу!  “ Вічна слава солдату – переможцю у Великій Вітчизняній війні ” – ці слова не зітруться у віках.

На жаль все менше залишається ветеранів тієї страшної війни, людей, які наближали День Перемоги, були самовідданими та жертовними. Їх душа залишалася мужньою, хоч роки вкрили зморшками їхні обличчя й памороззю скроні.

Всі ці слова, в повній мірі, відносяться  до ветерана Великої Вітчизняної війни – Луки Олександровича Петренка, який цими днями, а саме 11 серпня, святкував  своє  90-річчя. То ж сьогоднішня моя розповідь про нього.

Народився Лука Олександрович 1923 року в селищі Велика Багачка Полтавської області. Життєва доля хлопця, як і багатьох його ровесників, була обпалена війною.

Закінчивши десятирічку ( травень 1941 року) був призваний до лав Радянської Армії.

Коли був на службі став курсантом Київської спеціальної школи пілотів . Після її закінчення, молодшого лейтенанта Петренка, направляють до 7-ї Повітряної армії 14 авіаполку  на Карельський фронт.

На літаку ІЛ – 2, разом з однополчанами, юнак виконує бойові завдання на території між Петрозаводськом і Мурманськом.

Після повного визволення усієї території Заполяр’я, зайнятої німцями, вісімнадцятирічний пілот Лука Петренко отримує першу бойову нагороду – медаль 
“ За оборону Радянського Заполяр’я”.

Потім його, разом з авіаполком, направляють воювати далі на 2-ий Білоруський фронт.

У молодшого лейтенанта Петренка вже був певний досвід ведення бойових операцій і він, уже в якості командира автоланки, визволяв території Північної Польші, Східної Прусії, побережжя Балтійського моря, міста Данциг, Гданськ,  Штольн, Кольберг,  Штадгорд. За проявлену мужність, успішне виконання бойових завдань командуванням    ІІ- го Білоруського фронту Лука Олександрович був удостоєний нагородження трьома орденами “ Вітчизняної війни ІІ ступеня ”.

До цього часу в пам’яті ветерана збереглася його зустріч  з Маршалом Радянського Союзу К. К. Рокосовським, пам’ятає і ту душевну, мудру розмову з полководцем.

Ще не раз дивився в обличчя смерті військовий пілот, як у небі, так і на землі.

Перемогу ж Лука Олександрович зустрів у місті Штеттін на Одері, де базувався авіаполк.

Усього за період воєнних дій льотчик Петренко здійснив  179 бойових вильотів, і завжди поряд з ним був планшет, де записувалися бойові вильоти і який ветеран  досі бережно зберігає.  Всі хто піднімалися в небо в ті грізні часи добре знають, що кожен бойовий виліт – це подвиг, кожного разу літак могли збити, принаймні  двічі ,як вилітав на виконання бойового завдання та коли повертався на аеродром.

Після закінчення війни, з 1945р. по 1947р., Лука Олександрович працював інструктором авіаційного планерного училища у місті Пугачово.

Продовжити кар’єру військового льотчика, про яку так мріяв не судилося. Досвідченого і знаючого пілота – фронтовика підвів стан здоров’я.

Звільнившись зі Збройних Сил,  він  приїхав до Миргорода, де багато років працював  заступником директора по господарській частині Миргородської централізованої бібліотечної системи .

Ми,його колеги,  згадуємо  його як мудрого керівника, який завжди міг дати розумну пораду, прийти на допомогу, коли це було потрібно. А його добросовісність і чесність у виконанні своїх обов’язків і зараз є прикладом для наслідування.

До речі, відомості  про нашого славного земляка можна знайти у збірнику “ Миргород. Ветеранська слава ” ,  присвячений ветеранам Великої  Вітчизняної війни, доля яких пов’язана з нашим краєм.

Незважаючи на свій поважний вік, Лука Олександрович зберіг гострий розум і прекрасну пам’ять, а його увага і любов до людей просто викликають щире захоплення, наприклад, він продовжує цікавитися життям бувших колег, не забуває поздоровляти їх з днями народження, з ювілейними датами.

Не втрачає оптимізму, віри в краще ветеран і як би важко йому не було, бо залишився сам, (відійшла в вічність дружина Ніна Олексіївна, з якою прожив багато років) він має надійну підтримку і опору від сина Олександра та його сім’ї, а це для нього дуже важливо.

Від імені всіх працівників центральної районної бібліотеки щиро вітаю Луку Олександровича з ювілейною датою, та 70-річчям з Дня визволення нашого краю від фашистських загарбників,бажаю ще багато років життя  міцного здоров’я, а про те , що ми його любимо і  поважаємо  він і так добре знає.

Світлана Ісаєва, провідний бібліотекар відділу обслуговування центральної районної  бібліотеки.