ЩЕДРИЙ ТАЛАНТ

8 вересня - 115-річчя від дня народження H. М. Ужвій

Видатна українська актриса Наталія Михайлівна Ужвій — яскрава представниця цілої епохи у вітчизняній культурі.
           Діапазон ролей Ужвій величезний: від найвищого трагізму до комедійності, витонченої характерності й відвертого гротеску. Вона вміла грати все, проймаючись стражданням своєї героїні чи засуджуючи її, актриса завжди робила це з поетичним натхненням. З нею працювали Лесь Курбас, Гнат Юра, Мар᾽ян Крушельницький у театрі, Григорій Козінцев і Марко  Донський - у кіно.
          Народилася Наталія Михайлівна Ужвій у містечку Любомлі на Во­лині, в селянській сім'ї. Згодом життєві обставини змусили батька майбутньої актриси шукати щастя па Привіслянській залізниці. Отримавши початкову освіту у міському дворянському училищі, дівчина не змогла далі продовжити навчання через матеріальну скруту. Вона влаштовується працювати швачкою, але не полишає самоосвіти. Наполегливо і старанно готується до іспитів на звання сільської вчительки ,а в 1914 р. успішно складає їх.
        Сценічна біографія Наталії Михайлівні розпочалась у 1918 р. на Полтавщині, в Золотоноші. Працюючи там вчителькою, вона виступала на сцені любительського драматичного гуртка, заснованого місцевою інтелігенцією. Грала роль Софії у п’єсі Карпенка-Карого «Безталанна». Знання побуту села допомогло їй відчути образ і правдиво відтворити гірку долю простої селянської жінки. Відтоді життя її назавжди було пов’язане з театром. В аматорському гуртку Ужвій вперше познайомилась з творами російського та українського класичного репертуару — п'єсами  М. Горького, С. Найдьонова,                                  І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького,  М. Старицького.
         На початку 1920 р. золотоніський драматичний гурток був реорганізований у пересувний театр. Вистави проходили з великим успіхом. Глядачі тепло й радісно зустрічали артистів. Широкою популярністю користувалась Наталія Ужвій в ролях Софії, Харитини, Уляни (в п’єсах І. Карпенка-Карого «Безталанна», «Наймичка», «Бурлака»), Марусі Богуславки (в однойменній драмі М. Старицького). І чим більше грала Ужвій, тим більше хотілось їй виступити на справжній сцені. Визначальною для юної акторки стала зустріч і знайомство з І.Мар’яненком у 1922 році, в день, коли вона вперше переступили поріг професійного театру.
Наталя потрапляє в допоміжний склад Київського українського драматичного театру імені Т. Шевченка. У 1926 році Ужвій переходить до харківського театру «Березіль», що об’єднував навколо себе майбутній цвіт української сцени — Л.Курбаса, А.Бучму,          М. Крушельницького, О. Сердюка, І. Мар’яненка та ін. Це був час пошуків і дерзань, змужніння, осмислення свого покликання. З 1936 року актриса працює в Київському українському драматичному театрі ім. І.Франка. Звернення до класичного репертуару по-новому розкрило творче обдарування Наталії Михайлівни збагатило й розширило його. У роки Великої Вітчизняної війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, з  концертними бригадами вона побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар’єргардних військах. То були часи, коли, як ніколи, відчувалася потреба в мистецькому слові, у чистих і світлих емоціях та почуттях. Влітку 1943 року актриса знімається у кінофільмі «Райдуга» (за однойменною повістю В.Василевської), що приніс їй славу й любов мільйонів глядачів.
           В ньому вона зіграла роль Олени Костюк, осудженої фашистами на смерть української колгоспниці -партизанки. Цей фільм де­монстрували на фронтах перед початком боїв. Воїни писали листи Наталії Михайлівні з палкими словами й обіцянками бити ворога до останнього.
        У повоєнні роки Наталія Ужвій плідно працює над образами своїх сучасниць у п’єсах О. Корнійчука, А. Якобсона, О. Васильєва, В. Собка.                                                           Померла 22 липня 1986 р. в Києві.
        Наталія Михайлівна лишається легендою української сцени. На­родна артистка СРСР, лауреат державних премій, лауреат Шевченківської премії (1984), перша в Україні актриса Герой Соціалістичної Праці (1974), багаторічна голова Українського театрального товариства (тепер Спілка театральних діячів). Нині ім’я Наталії  Ужвій носить започаткований нею Будинок ветеранів сцени та вулиця у Києві.  С. Параджанов на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка зняв про неї кінострічку «Доля» (1960).

       В житті Наталії Михайлівни, щедрому на знайомства з талано­витими людьми, які допомагали їй у творчій самореалізації, здавалося б, не було нічого неможливого, адже все, що їй хотілося сказати зі сцени чи з кіноекрана, вона сказала. Сказала вагомо, пристрасно -  про те свідчать всенародна любов і шана. Вона зіграла стільки жіночих характерів, що важко навіть уявити, кого ж ще не відтворила на сцені.

        Одна з таких ролей — Шевченкова Катерина — була увічнена в пам’ятнику Тарасу Шевченку в Харкові скульптором М. Манізером. Прозора й глибока символіка цього моменту життя актриси мовби вирізьблює в часі уже саму її творчу постать. Як згадувала сама велика актриса, доля подарувала їй унікальну мож­ливість втілити улюблений образ для всіх і назавжди.

        З нагоди дня народження Наталії Ужвій ,працівники відділу обслуговування  центральної районної бібліотеки підготували інформаційне повідомлення  «Щедрий талант». Бібліотекарі зробили своєрідний екскурс в історію славного жіноцтва України.  Розповіли про загадковість і велич жіночих постатей, про жінок, які прославляли нашу рідну землю, увійшли в її історію як будівничі, творці, взірці жіночності, та познайомили користувачів з мало відомими фактами життя прославленої української актриси Наталії Ужвій.

   Тетяна Мостова – завідуюча відділом  обслуговування центральної районної бібліотеки