Рідний край пам’ятає твій подвиг, солдате…

            Всесильний час невмолимо віддаляє від нас події і роки Великої Вітчизняної війни. Багато гідних нашої шани ветеранів тієї грізної війни вже не розділять з нами радість святкування 70-річчя визволення нашого краю від фашистських загарбників. На території Гаркушинської сільської ради їх залишилося лише  п’ять:  Бойко Василь Панасович, Романенко Андрій Іванович, Мішіна Катерина Харитонівна, Чирка Енгельс Гордійович і Олексенко Василь Іванович. Моя розповідь про одного з них,  Василя Панасовича Бойка,  життя якого сповнене героїзму і є гідним наслідування.

            Народився Василь Панасович у нашому селі 15 квітня 1926 року. Тут же закінчив Гаркушинську чотирирічну школу. Тяжкі випробування випали на його юність, чимало довелося пережити ветерану за свій вік. Зокрема, згадуючи про роки голодомору, дідусь дивується, як вижив.  Та найтяжчим випробуванням у його житті, як і мільйонів людей, стала Велика Вітчизняна війна.

До цього часу пам’ятає ветеран, як у вересні 1943 року пас на околиці села корів і зненацька з’явилися червонозоряні розвідники. Розпитали у пастуха, чи немає німців у селі та як безпечно пройти до сусіднього села Рибальського. Василь знав усі стежки навкруги. Але про те, чи не влаштували фашисти засаду, потрібно було дізнатися. Одним словом, то був перший  похід Василя Бойка у розвідку. А скільки їх було за роки фронтового життя нашого земляка, важко і порахувати…

Сімнадцятирічним юнаком після визволення Миргородщини від фашистських загарбників пішов Василь на фронт, щоб завершити визволення рідної Батьківщини від фашистських загарбників та добити ворога у його лігві. Відтоді і до закінчення війни він був розвідником. Довелося йому воювати у складі І-го Українського та І-го Білоруського фронтів. Брав юнак участь у визволенні України, Білорусії, Польщі, Німеччини.

У його фронтову біографію вписано багато боїв. Смерть під час війни чатувала на Василя на кожному кроці, та солдат свято вірив, що оберігає йому життя віра в перемогу, мамине благословення та маленька іконка, подарована нею перед відправленням сина на фронт. Солдат проніс мамин оберіг через всю війну у лівій кишені солдатської гімнастерки.

Першу бойову медаль «За відвагу» 17-річний рядовий Василь Бойко одержав після пекельного бою за Козятин. Німці з упертістю рвалися до щойно визволеного Києва. Василь був у числі тих сміливих та відважних бійців, які перепинили шлях ворогу до столиці України. Під покровом ночі розвідники проникли у приміське село і оточили хату, у якій після бою отаборилися фашисти. Вороги не чекали такого зухвальства радянських  бійців. Та як би там не було, а «язика» розвідники таки привели до свого начальства.

На шляху до Берліна було ще багато бойових завдань, смертельних сутичок з фашистами. В одному з боїв Василя було поранено. Але після одужання відразу ж повернувся до своїх фронтових побратимів з  танкової армії, з якою під командуванням маршала Радянського Союзу Георгія Жукова штурмував Берлін. Війну Василь закінчив у званні сержанта.

А по її закінченню, у 1946 році,  його  було направлено на курси водіїв, які Василь успішно закінчив. До 1950 року служив він у війську, а після демобілізації цього ж року повернувся до рідного села. Аж до виходу на заслужений відпочинок працював Василь Панасович шофером у колгоспі у рідному селі.

Тут же спільно з Марією Степанівною створив сім’ю, у якій згодом народилася донька Галина. Батьки її виростили, гідно виховали, дали освіту. Все своє життя присвятила Галина Василівна людям, працюючи фармацевтом. З часом з’явилися на радість дідусеві та бабусі онуки. Здавалося б, всі негаразди вже позаду. Та не так сталося, як гадалося. 1992 року тяжка хвороба забрала єдину дружину ветерана. Скроні дідуся посивіли не лише від воєнних лихоліть, а й від утрати рідних людей.

Літа збігають, як вода, та ветеран не поспішає поступатися старості. Все так же незмінно користується Василь Панасович повагою серед жителів свого рідного села. Протягом двадцяти років очолює він Гаркушинську первинну громадську організацію ветеранів Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці та дітей війни. Під його керівництвом була проведена велика пошукова робота, в результаті якої було розшукано родичів загиблого в роки війни майора Близнюка Олексія Васильовича, прах якого похований у нашому селі.

Чимало робить бувший фронтовик і для  військово-патріотичного виховання підростаючого покоління. Василь Панасович радо зустрічатися з учнями місцевої школи, з сільською молоддю, під час яких ділиться спогадами про пережите ним воєнне лихоліття. На героїчних традиціях ветерана виховані також його онука Світлана та правнучка Жанна, які є головною розрадою та втіхою у житті ветерана. Та і я, слухаючи спогади ветерана про його фронтову юність,  мимоволі  проймаюся повагою до цієї героїчної людини, гордістю за те, що живе вона поруч з нами.  

За активну участь у ветеранському русі та військово-патріотичне виховання молоді Василь Панасович народжений орденом «За мужність». Приймаючи нагороду з рук Президента України, він сказав, що для нього це висока честь, яку слід порівну розділити на всіх колишніх фронтовиків.

Добра і тепла, здоров’я і мудрості на довгі роки життя від усієї душі бажають вам, дорогі ветерани,  ваші земляки.

Марія Сухар, завідуюча Гаркушинською сільською бібліотекою