Нащадки пам’ятати будуть

            У селі Зубівці добре знають і поважають ветерана Великої Вітчизняної війни Панаса Івановича Калініченка. Якщо не в кожній, то у більшості сільських осель доклав   своїх рук. Та й не дивно, адже він майстерний пічник, якщо викладе піч чи грубу, то жоден господар не нарікатиме. «Золоті руки» має чоловік і добре серце. За багато років заслужив Панас Іванович  шану і повагу односельчан. Пічному ремеслу навчався у свого діда, а згодом свої знання  передав йому батько, ну а вміння і досвід прийшли з роками.

            Здавалося б, що може бути кращого в житті, ніж приносити радість людям і творити добро. Та й професія будівельника – одна з найкращих на землі. Саме про неї  мріяв Панас ще з юних літ, поступово вивчав тонкощі цієї професії, та жорстока війна, нав’язана гітлерівськими фашистами, відірвала Панаса від улюбленої справи.

            З першого дня війни дев’ятнадцятирічний юнак вже був на фронті, воював  з першого і до останнього дня війни. Розпочалася його фронтова юність на Півдні, на Кавказі. Уже в першому бою його було тяжко поранено, але після одужання попросився на фронт. І знову в бій, цього разу воював у складі 32 артилерійського полку, довелося захищати столицю на Московському напрямку. Після розгрому фашистів під Москвою з 1942 по 1944 рік Панас Іванович нещадно б’є ворогів на карело-фінському напрямку. Не обминула його ворожа куля і тут, вдруге його було тяжко поранено. Майже півроку лікувався фронтовик. Та все ж доля зберегла Панасу Івановичу головне – його життя.

            Та на цьому війна для нього не скінчилася. Після розгрому гітлерівської Німеччини довелося старшині Калініченку Панасу Івановичу воювати ще й на Далекому Сході проти японських агресорів.

            За проявлені в боях з ворогами мужність і героїзм ветерана нагороджено орденами «Вітчизняної війни ІІ ст.» та «За мужність», бойовими медалями «За перемогу над Німеччиною» та «За перемогу над Японією».

            Після закінчення Другої світової війни повернувся фронтовик до рідного села. Працював у колгоспі на різних роботах, допомагав односельчанам будуватися. З часом одружився на гарній сільській дівчині Наталці. Панас Іванович встиг у своєму житті зробити все, що має зробити справжній чоловік: збудував власне житло, посадив та виростив гарний садок, виховав дітей: доньку Галю та сина Михайла. А зараз має двох онуків, підростають ще й двоє правнуків, які разом зі своїми батьками  часто навідують дідуся, щоб подарувати йому радісні хвилини.

            Давно відгриміла війна, та ветерану вона нагадує про себе щодня, тяжкі поранення залишили свій незгладимий слід, Панас Іванович майже повністю втратив слух, став інвалідом першої групи.

            За плечима ветерана 90 років, але й сьогодні він залишається бадьорим і бажає ще багато раз зустріти весну, відсвяткувати 9 Травня, День Перемоги.

            Для молоді села Панас Іванович є уособленням покоління справжніх патріотів, захисників Вітчизни, з яких слід брати приклад.

            Ольга Кваша, завідуюча Зубівською сільською бібліотекою