Сонце зрання вигравало на Івана, на Купала.
7 липня відзначається Різдво Івана Предтечі і Хрестителя
Господнього. А ще – свято Купала - одне із найдавніших і найбільш
улюблених в народі.Важко навіть уявити, скільки років воно існує. Це час
найкоротших ночей і найдовших днів, коли життєві сили природи досягають свого
апогею, а, за народними повір’ями, трави і квіти набирають найбільшої сили. У цей день Іоанн
Хреститель освятив воду та прогнав злі сили. Вірили, що вранці разом із першим
сонячним променем в оселю зазирає добра доля. Вона не обходила і того, хто
пірнав у теплу, оповиту чарівними туманами купальську воду або хоч умивався
нею.
Напередодні свята Івана Купала не можна
залишити поза увагою книгу Лідії Артюх «Звичаї
українців у народному календарі» яку
центральна районна бібліотека отримала в рамках державної програми «Українська книга». Це науково-популярне
видання вийшло друком у київському
видавництві «Балтія-Друк».
23
розділи книги присвячені святам календарного року українського народу від
Святвечора до дня святого Андрія. Кожен розділ містить етнографічний нарис та
докладні рецепти традиційних страв національної кухні (загалом більше 300)
Читач познайомиться зі звичаями, яких дотримувалися наші предки, збираючись за
святковим столом. Кожна господиня матиме можливість урізноманітнити меню своєї
родини смачними борщами, ковбасами, варениками та безліччю інших смачних страв,
рецепти яких дбайливо зібрані автором по різних регіонах України .Ось як
авторка розповідає про свято Івана
Купала:
«
Івана Купала у православному календарі
це одне з найбільших свят в ім’я Різдва
святого Івана Предтечі і Хрестителя Господня ( 7 липня ). В українській
побутовій традиції його часто називають Івана Купала (Купайла).
Купальська обрядовість, пов’язана з днями літнього сонцевороту, сягає своїм
корінням у дохристиянську давнину. Свята на честь Купайла і Марени довго були
предметом незадоволення отців християнської церкви, оскільки цих слов’янських
богів продовжували вшановувати на київських землях ще тривалий час після
прийняття християнства.
Слід відзначити, що нинішнє святкування мало
чим відрізняється від середньовічного. Так само палять багаття, стрибають через
нього або через кропиву ( засіб магічного очищення).
У гуляннях брали участь лише неодружені
парубки та дівчата, але збиралися до річки всім селом. Молодиці й чоловіки
приносили вареники,
варяниці, пиво, квас, частувалися самі й пригощали молодь. Заборона
дорослим (одруженим) брати участь у купальських розвагах може пояснюватися тим,
що ці гуляння мали виразний шлюбний характер. Дівчата й хлопці приглядали собі пару і починали зустрічатися
до осінніх весіль.
На Полтавщині віддавали перевагу Марені з
вишневої гілки .Дівчата плели вінки з м’яти, меліси, рути, любистку, божого
деревця, чебрецю, васильків, резеди та інших запашних трав. Іноді робили
солом’яного Купайла , вбирали його у квіти й стрічки, саджали під Марену і
топили разом із нею.
Дівочі вінки після свята одягали на головки
капусти – щоб добре росла, на шию коням і коровам – для здоров’я, чіпляли у хліві – щоб свині
плодилися, у курниках – щоб птиця добре неслася.
У більшості районів України дівчата пускали
вінки на воду, прикріпивши до них запалену свічку. Примічали, куди чий вінок
попливе. Якщо він швидко приставав до берега, а свічка горіла ясно до кінця,
дівчина мала шанс вдало вийти заміж у своєму селі. Якщо свічка згасала, це
віщувало якусь напасть. Якщо вінок плив далеко, дівчину мав засватати жених із
далекого краю.
До схід сонця не тільки знахарі та знахарки,
шептухи та костоправи, а й пересічні
люди для власних потреб збирали лікарські рослини, бо вони начебто
набували цілющої сили саме на Івана
Купала. Звіробій, чебрець, м’яту, мелісу, деревій, золототисячник та інше зілля
сушили на горищах, зберігали у полотняних торбах у сухому місці. Заварювали
трав’ яні чаї, вживали їх як звичайний
напій і як ліки.
Свято Івана Купала припадало на
Петрівку – піст, що починався через тиждень після Трійці і тривав до дня святого Петра – 12 липня.
На
свято готували багато різноманітних страв з вишнями, суницями, полуницями,
малиною. І чоловіки, і жінки, і діти із задоволенням ласували варениками,
пирогами, налисниками, узварами, варенухами, соколиками, запіканками з
ягодами».
А на
завершення розповіді про книгу пропоную
до вашої уваги декілька рецептів смачних страв
вміщених в ній:
Вареники з
вишнями вважаються в українців однією з
найулюбленіших страв. Вишні перебрати, помити і вийняти кісточки. Замісити
тісто, зробити не дуже тонкі варяниці, насипати на денце кожної трохи цукру,
покласти вишні й защипнути. Вкинути в окріп і варити до готовності. Не
переварити!
На широку тарелю вийняти
друшляком кожен вареник окремо, щоб не пошкодити. Поки гарячі, посипати цукром
чи полити медом, додати трохи вишневого соку.
Для приготування вареників
потрібно взяти 4 склянки білого борошна, 1склянку води, 5 склянок вишень, ½
склянки цукру, мед.
Варяниці гречані готують з половини гречаного
і половини пшеничного борошна . Робили
тісто, добре вимішували , давали розстоятись, місили ще раз і розкачували
круглі невеликі, але не тонкі варяниці. Кожну варяницю з’єднували двічі: спершу зліплювали два протилежні
кінці, а потім навиворіт - ті кінці, що
залишилися. Виходило вивернуте «вушко». Варяниці варили, відкидали на друшляк,
складали у полумисок і поливали медом. На той час уже достигали деякі ягоди. Тому до гречаних
варяниць подавали терті з цукром чи медом суниці, полуниці, вишні ( без
кісточок)
Всіх, кого зацікавила моя розповідь про
книгу і хто бажає глибше пізнати вірування і святині, календарні свята ,
обрядову кухню і родинні традиції українського народу, запрошую до читальної
зали центральної районної бібліотеки
щоденно з 9 по 18 год. крім понеділка.
Коментарі
Дописати коментар