ЙДЕ ПО СВІТУ ВЕСНА БЕЗ ВІЙНИ

По різному складаються історичні долі сіл. Одне переживає злет, росте, а мине кілька десятиліть – і своєрідним центром округи стане сусіднє село.  Та не мало у нас на Полтавщині таких сіл,слава яких,здається,непідвладна ніяким припливам і відпливам. Вони духовне осереддя краю та глибинка,що народжує,надихає  поетів,мислителів, митців. Велика Обухівка – з таких сіл.

«Подорожній зупинись!..»

Зупинись, подорожній, ранок голубий – голубий, і дими над веселими хатами піднімаються так безжурно,і півні піють,мов заведені,,викочують велике,як діжа,сонце з-за рожевих пасмуг на сході. Зупинись, подорожній,оце вона і починається ,Обухівка Капніста й декабристів,село невгасимої жадоби волі, партизанське село,що так багато поклало на жертовний алтар Перемоги. Коротка червнева ніч. Вона приспала трудівників села після напруженого дня. Та ранкове повідомлення сколихнуло всю Велику Обухівку. Війна! В перші тижні війни на фронт пішли понад 300 обухівчан. А 14 вересня 1941 року  був окупований Миргород. У цей день миргородський партизанський загін, під керівництвом секретаря райкому партії Г.О.Іващенко, перебазувався у безвіднянські ліси. У нього влилася частина ополченців із Великої Обухівки. Велика Обухівка стала опорним пунктом партизанського загону «Перемога». Партизани проводили серед жителів Миргородщини активну агітаційну роботу, мужньо боролися з окупантами партизани розвідники, зв’язківці та розповсюджувачі листівок: Леоніза Бугорська, Роза Полякова, Ольга Бондаренко. У жовтні в Велику Обухівку прибув рейдовий загін ім. Будьоного під командуванням І.Й.Копьонкіна. При зустрічі командири Іващенко і Копьонкін домовилися про спільні дії обох загонів. Починався листопад 1941 року,фронт відкотився далеко до Москви. Обухівка залишилася в тилу ворога. В партизанському загоні вирішили провести мітинг,присвячений 24-й річниці Великого Жовтня. Мітинг відбувся увечері 8 листопада.  А тим часом із Савинців розвідка донесла про те, що на Обухівку іде німецький підрозділ. Тут же 12 листопада 1941 року, об’єднані загони Копьонкіна та Іващенка влаштували в долині Новорот засідку. В ході сутички було вбито 20 коней та поранено декількох німецьких солдат. Після сутички сторони відступили: німецький підрозділ повернувся за підкріпленням до Савинців, партизани,під завісою диму, повернулися до лісу. Через кілька годин в село вступив каральний загін. Важке і похмуре небо нависло над селом. Люди,почувши стрілянину, ховалися в погребах,ямах або сиділи в хатах. Окупанти наступали, почалися розстріли,запалали хати, будівлі. В страшних муках гинули люди. 28 чоловік заховалися біля річки Обуз та автоматні черги знайшли їх і тут. В палаючу хату Серафими Нечипоренко загнали 18 чоловік.  В цій хаті згоріли живими троє дітей і чотири жінки. У Варвари Бутенко обгоріло волосся на голові, та жінка залишилась жива. В іншому кутку села фашистські кати облили бензином  Катерину Рой, Петра Череваня, Уляну Мовчан,Андрія та Анастасію Улізьків, а потім підпалили їх. У страшних муках горіли люди. У хаті Йосипа Нечипоренка було спалено  всю сім᾽ю, 20 чоловік було підпалено в хаті І.М.Гниди ,коли стала падати згорівши стеля люди перебралися в погріб. Групу колгоспників було розстріляно біля кручі. Тут дивилися у вічі смерті П.П.Черевань,який стояв перед дулом автомата, та йому вдалося зіскочити з кручі і заховатися в кущах. На подвір’ї Дмитра Варченка люди заховалися у погріб та фашисти закидали їх гранатами, загинуло 18 осіб. Тільки невеличкій кількості людей вдалося вирватися з села. Настала осіння морозна ніч. По вулицях,дворах,окопах і погребах лежали побиті, обгорілі люди. Крики,стогін,плач не вщухали цілу ніч. Страшний сум і страх охопив Обухівку. Тяжко поранені,стікаючи кров’ю,замерзали без допомоги. На другий день горіла двоповерхова середня школа,люди боялися повертатися в село. Жахливу статистику залишили окупанти в Обухівці: за дві години  розстріляно 353 мирних жителів, з них 126 дітей; понад 100 чоловік були поранені;215 сімей залишилися без житла. Фашисти спалили 753 будівлі,всі громадські та колгоспна споруди. Розправа з жителями Великої Обухівки – це один з найтяжчих злочинів на Полтавщині. А 20 листопада 1941 року фашисти знову в селі. Вони зігнали всіх жителів на центральну площу вибрали сільського старосту та поліцаїв. Так почалися довгі два роки окупації. 

18 вересня 1943 року Велика Обухівка була звільнена від німецько-фашистського іга. На війні загинуло понад 600 обухівчан. Повернулися з фронту бійці та не знайшли ні хати, ні сім’ї Я.К.Рой, А.П.Зона, Ф.М.Федоренко, П.С.Пилип᾽янко, С.В.Кожара та багато інших. Та завдяки наполегливій праці людей село відбудували.

Минуло більше 70 років від того страшного 1941 року, трагічної сторінки нашого села та кожного року приходять мешканці Великої Обухівки до братських могил,щоб віддати їм данину пошани та пам’яті. Працівники сільського будинку культури , сільської бібліотеки спільно з працівниками сільської ради та школою проводять мітинги – реквієми, години пам’яті біля меморіалу загиблим обухівчанам. Доброю традицією стало радіопередачі по районному радіо де сільський бібліотекар розповідає про героїчний шлях ветеранів ,про  такі жахливі сторінки історії рідного села. З кожним роком журавлиним ключем відлітають у вічність ветерани,свідки трагедії яким пощастило вижити в страшному листопаді 1941 року. Працівники сільського будинку культури та бібліотеки ведуть пошукову роботу, записують свідчення людей,які пережили цю трагедію. Адже нам залишилися пам’ять,щоб майбутні покоління теж мали змогу доторкнутися серцем до подвигу своїх односельців.

Валентина Ємець - бібліотекар

Великообухівської сільської бібліотеки