Пам’яті жертв Голодомору.

         

                                                                             

                                                             "А он де під тином, опухла дитина

                                                                  Голоднеє мре....

                                                    не в однім отім селі, а скрізь на славній Україні" 

                                                                                         (Т. Г. Шевченко)         

         Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно — надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи! 24 листопада в нашій державі буде відзначатися День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя.

        

На передодні Біликівська сільська бібліотека спільно з працівниками будинку культури та педагогічним колективом і учнями школи Біликівського НВК  вшанували  пам’ять жертв Голодомору 1932 — 1933 років та провели мітинг-реквієм «Не втихне біль Голодомору».

Біля пам’ятного  знаку в центрі села.  Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок — Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України — однієї з найродючіших країн світу.

         Організувавши страшний голодомор, були  розроблені ще й інші способи винищення українського народу: знищення української культури. Все, що свідчило про окремішність українського народу, своєрідність його життя, жорстоко переслідувалось. Згодом більшість людей, які активно розвивали все українське, були заарештовані, заслані до Сибіру, розстріляні. Жертвами терору стали письменники Микола Куліш, Микола Зеров.  Ми повинні пам’ятати. Адже вони були свідомими українцями, любили свій народ, рідну землю. Гинули з надією на кращу долю України. Протестуючи проти антиукраїнських дій влади, наклав на себе руки провідник українського відродження письменник Микола Хвильовий.

              Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів.  Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвятили хвилину скорботи.  До жителів села звернувся голова сільської ради Ганженко Олексій Олексійович,

та директор Біликівського НВК Карбан Анатолій  Євгенович нагадавши що ця хвилина є актом поминальних покаянь і пересторог. Де в кожній родині старий і малий схиляє голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом – геноцидом. Учні поставили свічки перед образом божим.

    В приміщенні сільської бібліотеки був підготовлений перегляд-реквієм «Чорна сповідь твоя Україно».

Де бажаючі мали змогу з ним ознайомитись.

         Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

         Наталія Ганженко,  бібліотекар Біликівської сільської бібліотеки - філіалу.