«Кобзар» у житті моєї сім’ї.

Просинається від зимового сну земля. Піднімається щодень вище сонечко. На Україні в свої права вступає весна. І саме в перші весняні дні українці широко відзначають одне з найвеличніших свят цього року – 200 - річчя від дня народження Тараса Шевченка.

  Всі книги та твори Шевченка – цінні для нас, всі вони мають заповітне значення. Та найбільше гордиться український народ Шевченковим «Кобзарем». І ось,  щоб більше дізнатися про цю книгу, історію її написання зібралися в Слобідській бібліотеці користувачі на годину спілкування «Кобзар» у моєму житті.

  Цікавим і змістовним був виступ колишньої учительки української мови та літератури О.В.Марченко, в якому вона розповіла присутнім про життєвий шлях поета.  Ольга Василівна наголосила, що «Кобзар»  має дивовижну долю. Поезії, що входять до цієї книги складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей півночі.  На випадкових аркушиках паперу, та в захалявних книжечках поетова рука похапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова.

Бібліотекар Наталія Дорогопулько провела бесіду біля книжкової виставки «Безсмертна книга Великого Українця», на якій зібрані «Кобзарі» які зберігаються в сім’ях  слобідчан.

     А потім  користувачі  поділилися розповідями  про  історію перебування «Кобзаря» у їхніх родинах. М.С.Калініченко розповіла, що коли в 1976 році вона вступала до Харківського педагогічного училища, то на вступному іспиті з української літератури писала твір «Сюжет поеми Т.Г.Шевченка  «Катерина».  До цього часу вона зберігає той зошит, в якому є такі рядки «З великою любов’ю  і пошаною ми читаємо “Кобзаря» Т.Г.Шевченка.  Любимо всі його твори – цікаві і правдиві. У своїй сім’ї ми завжди захоплювалися мужністю і силою духу Тараса Григоровича.  І «Кобзар» у нас від покоління до  покоління був головною книгою.  Крива М.П. розповіла, що її мати Мотрона Андріївна Пилипенко, якій 94 роки, і яка є найстарішою жителькою Слобідки, знає і зараз читає на пам'ять чимало творів з «Кобзаря».  Це і «Заповіт», «Думи мої», «І виріс я на чужині». О.В.Марченко поділилася своїми спогадами про далеке дитинство. Батько в неї був росіянин. Та все ж дуже шанував творчість Т.Шевченка. А працював він на залізниці. І ось у вільний від роботи час, вечорами при каганці батько в голос своїй родині читав «Кобзаря». Коли його не було вдома(працював позмінно) то книгу до рук не брав ніхто. Читалася вона тоді,  коли сім’я була в повному  складі.

Це книга, без якої і сьогодні духовне життя людини було б не повним, книга ця з тих, що їх адресовано кожному поколінню живущих. А сучасна людина, якщо вона носить в душі високі ідеали, неминуче дійде духовного контакту з витвором українського генія.

  Наталія Дорогопулько, бібліотекар Слобідської  сільської бібліотеки.