Збудуймо пам’яті негаснучий собор

До Дня пам’яті жертв голодоморів

...Ой, жалобо, вкраїнська жалобо!
Та чому ж ти не маєш кінця?!
Перехрестимо жалібно лоба.
І — до смертного знову вінця...
А. Листопад

На початку ХХ століття Україна зазнала одну з найстрашніших трагедій не лише у вітчизняній, але й у світовій історії – голодомор.

Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

Пам’ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво - чорним кольором. Це було не стихійне лихо, це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Голодомор – це не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь – яку надію на життя.

Поволі – з пам’яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських «окремих папок» - з’являється смертельний лик найстрашнішої катастрофи. Ми повинні знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім’я – від жертви до вбивць. Осмислити нарешті: що ж з нами відбулося, пояснити собі і всьому білому світові.

Сьогодні ми знаємо, що голодомор ніколи не стане для нас історичною минувшиною, адже нестерпний біль шматує пам’ять не тільки очевидців, але й наступні покоління. Наш обов’язок, особливо обов’язок молоді — вшановувати, увічнювати пам’ять про вбитих українців і пам’яттю зберігати духовну єдність поколінь.
Указом Президента України № 1310/98 «Про встановлення Дня пам’яті жертв голодоморів» від 26 листопада 1998 року кожного року у четверту суботу листопада в Україні відзначається національний пам’ятний день — День пам’яті жертв голодоморів.

 З нагоди цієї трагічної дати в центральній районній бібліотеці оформлено книжкову виставку «Голгофа голодної смерті»,за     розділами: «Злочин без строку давності», «Так вимирав народ, що замовчувала статистика», «Листи з минулого спогади очевидців», «Це потрібно живим», «Поле відчаю й надії: тема голодомору в художній літературі».

В читальній залі бібліотеки діє відкритий перегляд літератури «Пам’ять закарбована у слові».  

 Бібліотекарі відділу обслуговування провели історичну годину «Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі», представили документи які засвідчують факт голодомору (реєстр людей, які померли від голоду), карту областей, що найбільш були охоплені голодом, та листи дітей, які вони писали Сталіну та членам тодішнього уряду.  Для користувачів бібліотеки було проведено огляд краєзнавчої книги: Джунь О.П. «Личанський табір – притулок, для дітей – «куркулів» 1932 – 1933 років. Свідчення очевидців. /О.П. Джунь. – Миргород: ТОВ Видавництво «Миргород», 2013. 76 с.  який познайомив   з   трагічною сторінкою історії рідного краю .     В YouTube переглянули документальний фільм «Кати України» зі спогадами тих, хто пережив голод,  який надзвичайно вразив відвідувачів бібліотеки.

Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932 - 33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам’ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

Пам’ять про голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.    

                                                                                                                  

Тетяна Мостова,  завідуюча відділом  обслуговування  читачів центральної районної бібліотеки.