Навіть у неволі залишилася нескорена

            Біля семидесяти років минуло з того часу, як відгриміла Велика Вітчизняна війна. Немає на нашій миргородській землі родини, яку б не зачепила вона своїм чорним крилом. Війну пам’ятають і ті, хто грудьми заступив шлях фашизму, і ті, хто пережив роки лихоліття в тилу. Чимало миргородців, юнаків та дівчат, стали жертвами фашистської окупації, яких вивозили як худобу на каторжну працю до Німеччини. Багато з них не витримали фашистського рабства, але деякі вистояли і повернулося на рідну землю завдяки своїй мужності та героїзму.

            Моя розповідь про одну із них, мою односельчанку Тетяну Свиридонівну Пащевську, насильно вивезену в страшні роки війни на примусові роботи до Німеччини. Любов до рідної землі допомогла їй вистояти у нелюдських умовах фашистської неволі. Дев’яносто два роки прожила ця легендарна жінка у Біликах, з болем і сльозами на очах пригадуючи пережиті воєнні лихоліття.

            У семирічному віці залишилась Тетяна сиротою, виховувалася і навчалася у Миргородському дитячому будинку «Країна Рад», що знаходився на Личанці. Сирітство загартувало її, тому підростала впертою, цілеспрямованою і бідовою дівчиною. Воно стало для неї і добрим вчителем, адже не терпіла ні кривди, ні несправедливості.

            Любов до роботи на землі привела сімнадцятирічну дівчину на курси трактористів. По їх закінченню працювала у колгоспі імені Борисенка у Біликах: орала, засівала поля. І завжди була серед передових чи то на буряках, чи на соняхах, працюючи від зорі до зорі. А  ще Тетяна мала великий хист до співу. Виїхавши в поле, любила затягнути українську народну пісню, яких знала чимало. Особливо ж полюбляла «Ой ходив донець сім год по Дону».

            Та мирне буття дівчини обірвало повідомлення про вторгнення на рідну землю фашистської Німеччини. Незабаром розпочався відлов юнаків та дівчат для вивезення на примусові роботи до чужої і такої ненависної країни. Не минула ця гірка доля і Тетяну. Та дівчину не покидала думка, щоб будь-якими шляхами уникнути вивезення.

            Пригадувала вона, як першого разу втекла з потяга, що зупинився у Львові. Два місяці пішки йшла дівчина до рідного села. І знову її схопили фашисти, щоб відправити на чужину. І чергова втеча. На цей раз з окупованого Києва. Багато днів і ночей добиралася Тетяна селами і лісами до своєї домівки.

            А втретє, нескорену, немилосердно побиту, зв’язану вкотре вкинули її в товарний потяг. Так потрапила дівчина на чужину. В Німеччині відправили її на примусові роботи до фермера в Нойталь району Утерзен, неподалеку від міста Гамбурга. Тут Тетяна пізнала всі тяготи рабської праці. Хазяїн жорстоко поводився з невільниками, ображав їх, тримав впроголодь.

            Та навіть у таких нелюдських умовах часів війни продовжувалося життя і зароджувалося кохання. У лиху годину зустріла його і Тетяна. Її обранцем був хлопець Микола з Шишацького району. Їх об’єднало не лише кохання, а й дух непокори, бажання за будь-яких обставин втекти з неволі. Одного разу, скирдуючи в полі солому, вони зробили спробу втечі від ненависного хазяїна, але по дорозі їх схопили і відправили до концтабору Ноенгамме, що поблизу Гамбурга.

            Тут їм довелося пізнати всі муки пекла. Тетяна Свиридонівна не могла без сліз згадувати, як тяжко довелося їм працювати, скільки пережили в неволі принижень та знущань. Щодня молилася Богу Тетяна, щоб якнайшвидше скінчилося це страхіття. В неволі з’явився на світ і плід її з Миколою кохання, донька Галя.  

Визволення до невільників прийшло 1945 року з приходом на німецьку землю англійських військ. Проте не пощастило Миколі пізнати свободи, адже фашисти встигли загнати до бункеру всіх полонених чоловіків і підірвати їх.

Тетяна ж нарешті отримала можливість повернутися разом з восьмимісячною донькою на Миргородщину, в своє рідне село. А, повернувшись, знову поринула в роботу, працюючи від зорі до зорі, адже без чоловічих рук дуже тяжко було піднімати господарство. І знову одна, без захисту, а на роботу йшла, несучи із собою у кошику маленьку Галю.

Та врешті і їй усміхнулося жіноче щастя. На початку 50-х років звела її доля з учасником Великої Вітчизняної війни Іваном Харитоновичем. Молоді побралися, а згодом у сім’ї з’явився син Михайло та дві доньки Ніна і Люба. Та знову нетривалим видалося жіноче щастя Тетяни Свиридонівни, адже  відійшов у вічність чоловік, та головною розрадою, радістю і втіхою для неї завжди були внуки і правнуки.

Гордилася вона і своїми дітьми, адже виросли працьовитими, гідними людьми. Змогли батьки дати вищу освіту наймолодшій доньці Любі, яка нині проживає у Чернівцях, та сину Михайлу, який приїздив до матусі з Решетилівки. Обоє служать закону, мають звання підполковника міліції. Виросли та залишилися у рідному селі доньки Галина та Ніна, кмітливі та беручкі до всякої роботи, саме вони стали опорою мами,  часто навідували її, щоб допомогти по господарству. Себе у далекій молодості вбачала Тетяна Свиридонівна у  старшій доньці Галині, яка пішла по  стежках своєї матусі, 35 років пропрацювала вона у Миргородській сільгосптехніці  шофером на автомобілі ГАЗ-52.

Тільки-но траплялася нагода зібратися всім разом, діти відразу обговорювали з мамою всі свої життєві проблеми, прислухалися до маминих порад, а потім, бувало, неодмінно заведуть українських народних пісень, яких знають силу-силенну.

У 2002 році Тетяна Свиридонівна з донькою Галиною, яка народилася в Гамбурзі, по запрошенню  організації «Коло друзів» побували у Німеччині. Їх тепло і дружньо зустріла і супроводжувала мер міста Гамбурга  Катаріна Хейхангаун. Всі разом відвідали меморіал концтабору «Ноенгамме», і знову нахлинули на Тетяну Свиридонівну спогади про пережиті лихоліття війни.

У свої 92 роки  вона мала жвавий розум, цікавилася всім, що відбувається у нашій країні, розважливо міркувала про події у рідному селі, сподівалася дожити до 100-річного ювілею.

Але доля розпорядилася інакше. На жаль, нещодавно Тетяна Свиридонівна відійшла у вічність, та  пам’ять про цю горду, мужню і нескорену українську  жінку назавжди залишиться у серцях земляків.

Ольга Шестопалова - бібліотекар Біликівської сільської бібліотеки