Зорій до віку поміж нас

1 серпня – 100 років від дня смерті  Лесі Українки (1871–1913), української поетеси, перекладача, громадської діячки

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Леся Українка... Це ніжне ім'я належить до найвеличніших імен українського народу. Обдарована глибоким розумом, багатогранним талантом, великою працелюбністю, вона стала нашою всенародною гордістю і національним символом.

 Вся сукупність її творів – це образ ідеальної землі, земного раю, що зветься Україною.

Видатна поетеса Леся Українка народилася в Новограді-Волинському. Її батько був людиною освіченою, членом «Громади», близьким другом М. Драгоманова, а мати письменницею, відомою в Україні під псевдонімом Олена Пчілка. Дівчинка виховувалася в середовищі, де панував дух українських традицій і волелюбності. З дитячих років Леся страждала важкою хворобою-туберкульозом кісток і була подовгу прикута до постелі. У перервах між нападами хвороби вона самостійно навчалася.  Надзвичайна здібність до мов дозволили дівчинці освоїти французьку, німецьку, англійську, польську, а пізніше ще й грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську та грузинську мови. Писати Леся почала ще в дитинстві, перші її вірші датовані 1881роком, а вже через кілька років публікації під красномовним псевдонімом «Леся Українка» почали регулярно з’являтися в пресі. Відпочиваючи й лікуючись на Полтавщині, на берегах Псла, поетеса займалася також творчістю. Тут написала вірші “Роберт Брюс, король шотландський” (1893), “Порвалася нескінчена розмова…” (1898), перекладала російською мовою власну п’єсу “Блакитна троянда” (1898)  та ін. З Гадяча писала листи М. Драгоманову, М. Павлику, В. Гнатюку та ін.

 Життя в Новограді-Волинському, Луцьку, Ковелі, у селі Колодяжному, де з 1882 року постійно жила сім’я поетеси, дала їй відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. З 1894 року родина Лесі Українки переселяється до Києва. Тут найближче коло її спілкування складають видатні представники української інтелігенції - М. Лисенко, М. Старицький, М. Коцюбинський. В 1899 році Леся знайомиться з Ольгою Кобилянською, талановитою письменницею, і ця дружба стає для обох джерелом творчого натхнення. На початку нового століття поетеса на короткий час захоплюється соціал-демократичними ідеями, що приводить до її арешту в 1907 році, на щастя, нетривалого. Починаючи з 1903 року здоров’я Лесі Українки настільки погіршилося, що вона змушена постійно переїжджати в пошуках чудодійного місця або ліків, які б поліпшили б її стан і позбавили від постійних фізичних мук. Болгарія, Італія, Єгипет і, нарешті, Грузія. Спілкування з іншими народами розширило світогляд поетеси й дало їй тверду переконаність у величі та самобутності духовної спадщини її батьківщини. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в курортному містечку Сурамі в Грузії. Все її життя – подвиг мужності й мудрості, творчого горіння й глибоких прозрінь. У перші роки ХХ століття, на які припав найвищий зліт творчості Лесі Українки, вона створила близько двадцяти драматичних поем - цілий шар поезії найвищого емоційного піднесення. У її шедеврах – «Лісовій пісні», «Кам’яному господарі», «Касандрі», «Боярині», «Одержимій» - звучить відчайдушний протест проти духовної млявості, пристосовництва і рабського духу, що пронизував усі верстви суспільства в Російській імперії. Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю.

          Леся Українка була відома не лише на Україні, а й в Росії, Грузії, Болгарії, Чехії, Польщі, Німеччині, Австрії, товаришувала з багатьма визначними діячами України. Нині твори поетеси видаються різними мовами світу.
         У багатьох містах України відкрито літературно-меморіальні музеї та пам’ятники Лесі Українки. Із зображенням Лесі Українки видано дві поштові марки,пам’ятна монета, присвячена 125-річчю з дня народження; банкнота номіналом 200 гривень .   Ім’ям

 Л. Українки в Гадячі названо центральну вулицю, районну бібліотеку, якою вона користувалась. При цій бібліотеці створена літературно-меморіальна кімната. На Полтавщині широко було відзначено 100-річчя (1971) та 120-річчя (1991) від дня народження видатної української поетеси.

Вшановуючи самобутню творчість великої  поетеси працівники відділу обслуговування центральної районної бібліотеки провели літературну годину «Вічна в любові народу». Бібліотекарі розповіли про життєвий та творчий шлях поетеси, прочитали її поезію, в якій Леся Українка закликала боротися за кращу долю, палко любити свій народ і батьківщину,також з користувачами  бібліотеки була проведена хронологічна гра за творами Лесі Українки «Лесині поетичні джерела». Відвідувачі  мали змогу  поринути у спогади та мрії під почуті рядки з поетичних віршів Лесі.   Учасники заходу  в YouTube  переглянули відеоролик «Історії кохання» про незнані сторінки кохання поетеси.

 Постать Лесі Українки була і залишається нашою національною гордістю. Вічність ще більше висвітила велич геніальної доньки України. Її життя – це подвиг митця, один з тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її зіркою в очах нащадків.

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування центральної районної бібліотеки