Купальська ніч і Купальські вогні

7 липня - Івана Купала

Свято Івана Купала - це одне з найголовніших слов’янських свят

Воно відзначається щорічно 7 липня (24 червня за старим стилем), у день літнього сонцестояння й символізує свято Сонця, стиглості, зрілості і зеленого покосу. Крім того, день святкування Івана Купала  збігається з Різдвом Івана Предтечі,  Хрестителя Господнього.

Головні атрибути свята - це Купайло й  Марена. Тому до цього свята молодь  заздалегідь старанно готувалась: робили  опудало, готували деревця ( називали їх «Мареною» або «Купайлом»), плели з живих  квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі  соломи на вогнище. За звичаєм, це дві  уквітчані гілки, подібні до людських фігур.  Довкола опудал молодь водить таночки та  співають ритуальні купальські пісні.

Давні звичаї, обряди та прикмети свята

Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.
            Увечері чи вже пізньої ночі  дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці — доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.

           Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
           Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це — Купайло, що поступово перетворюється у Марену: «Коло Мареноньки ходили дівоньки…» Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від  Купайла над воду — «заворожувати собі красу». Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою, потім пускають на воду вінки.
           Ввечері, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «Марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
           Купальське вогнище  згідно переказів має  велику міфічну силу. Через купальське вогнище  стрибають всі, проходячи  таким чином своєрідний  ритуал очищення. Так,  вважалось, що коли  дівчина і хлопець, які  кохаються, узявшись за  руки, стрибають у парі  через вогнище і їх руки  залишаються з'єднаними,  то вони, побравшись, все  життя проживуть разом.

         Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.
         Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.
         Існує повір'я про цвіт папороті, котрий з'являється в купальську ніч. Згідно легенди: папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український письменник Микола Гоголь.

Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. «Але не варто розчаровуватись, не знайшовши квітки — насправді-бо папороть не цвіте».

   
    Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

Працівники центральної районної бібліотеки щиро вітають вас зі святом та бажають усім здоров`я, успіхів у ваших починаннях та впевненості у свої сили. Нехай купальське вогнище  очистить вас від усіх хвороб та негараздів.  А легендарний цвіт папороті  дає віру у надзвичайне та дивовижне.

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування центральної районної бібліотеки