«Чорнобиль для мене – як рана жива…»

                  

       Спогади  учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

            с.Бакумівка

                                   У прекраснім пориві весни,

                                   У квітучім шедеврі природи

                                   Бачу темну палітру біди.

                                   Чую серцем чорнобильські дзвони.

                                   Вони дзвонять за помин Душі,

                                   За обпалену атомом Долю…

                                   Сіє вітер туман уночі,

                                   Щось кричать опівночі сичі

                                   В запустілій Чорнобильській зоні.

            Тридцять років минуло від тієї чи не найбільшої для нас трагедії, що зветься Чорнобиль. Ніч, коли стався вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної станції, увійшов сумною датою в історію сучасної  цивілізації. Такої техногенної екологічної катастрофи людство ще не знало. Чорнобиль став символом нашої спільної біди, незліченних втрат, чорною смугою пройшов долями мільйонів наших співгромадян.

            І в наш час Чорнобильська трагедія болем відгукується в родинах наших односельчан, які не стояли осторонь всенародної біди, а з перших днів після катастрофи гідно виконували свій громадянський обов’язок, ліквідовуючи наслідки аварії.

            У селі Бакумівка проживає п’ять «ліквідаторів-чорнобильців». Всі вони мужні чоловіки і шановані в селі люди: Сторож Микола Іванович, Шуліка Василь Іванович, Тимченко Василь Іванович, Черненко Микола Володимирович і Пода Микола Володимирович. Згадуючи події тридцятирічної давнини, всі вони називають те, що найбільше їх вразило в Чорнобильській зоні: безлюдні села, покинуті будинки, школи, ферми…І жодної живої душі навкруги. Ось що кожен із них згадує про пережите:

Пода Микола Володимирович народився 14 січня 1960 р. Закінчив Бакумівську восьмирічну  школу, згодом продовжив навчання у Миргородському СПТУ №14. Опісля працював механіком на фермі. З 1983 по 1985 р.  служив в армії в м. Ульяновськ. Коли трапилося Чорнобильське лихо, Микола Володимирович отримав повістку  з військкомату. Автобусом разом з іншими своїми співвітчизниками його доправили до Чорнобильської зони, де пробув місяць. Там всім видали форму і поселили в наметах. Харчування було відмінне: давали достатньо овочів, соки. Довелося виконувати різні роботи: знімали дерен із землі, здійснювали дезактивацію. Нині Микола Володимирович знаходиться на заслуженому відпочинку.

Сторож Микола Іванович народився 23 жовтня 1953 р. в с. Бакумівка. У рідному селі закінчив восьмирічну школу, а згодом - Полтавський залізнодорожний технікум ім. Кондратенка. Військову службу проходив у Приморському краї. Після демобілізації працював на буровій.  У тяжку годину Чорнобильської катастрофи працював у Миргороді водієм автобуса в автопарку. З метою ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в АТП  організовувалася бригада  із семи водіїв. До її складу увійшов і Микола Іванович. Поїздом всіх відправили у Київ, а звідти автобусом на Чорнобиль. По прибуттю на місце призначення водіїв поселили у п’ятиповерховому будинку. Вони отримали автобуси, якими здійснювали пасажирські перевезення. Зокрема, Микола Іванович перевозив гідроелектромонтажників з м. Чорнобиля до АЕС, а по завершенню роботи відвозив їх до місця проживання. У зоні відчуження він перебував місяць. Нині Микола Іванович – пенсіонер, проживає в с. Бакумівка.

Тимченко Василь Іванович народився 20 квітня 1963 р. в с. Бакумівка. У рідному селі закінчив восьмирічку, згодом продовжив навчання у Хомутецькому ветзоотехнікумі. У 1982-1984 рр. проходив військову службу у м. Усурійськ. По поверненню до рідного села працював водієм у рідному селі.  До Чорнобильської зони потрапив у складі Чапаєвської дивізії. Три місяці він брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Разом зі своїми земляками-ліквідаторами будував захисну систему «Скала», якою у подальшому було оточене м. Прип’ять. Василь Іванович також здійснював дезактивацію населених пунктів Білорусії, Київської і Житомирської області. А ще він брав участь у зведенні понтонної переправи через Дніпро, перевозив уражену радіацією техніку на могильники. Нині Василь Іванович працює охоронником у ТОВ «Агротех-гарантія».

Черненко Микола Володимирович народився 10 січня 1961 року в с. Бакумівка. Тут же закінчив восьмирічну школу, а середню освіту здобув у Хомутецькій школі. Згодом навчався у Миргородській автошколі. Службу в армії проходив з 1979 по 1981 р. у танковій дивізії в м. Черкаси. По її завершенню навчався у Хорольському технікумі механізації. Після Чорнобильської трагедії у складі інженерно-саперного батальйону був направлений у Брагинський район Білорусії. У Чорнобильській зоні перебував з 31 травня по 31 липня. Проживали у лісі у наметах. Як розповідає Микола Володимирович, доводилося виконувати різні роботи: огороджувати зону, здійснювати дезактивацію прилеглої до АЕС території та населених пунктів. Проте спеціального захисного одягу не було, в основному захищалися пов’язками. Зараз він працює бригадиром тракторної бригади ТОВ «Агротех-гарантія».

Шуліка Василь Іванович народився 8 листопада 1960 р. у с.Бакумівка. У рідному селі закінчив восьмирічну школу, згодом МПТУ №3. Військову службу проходив у м. Москва. По її закінченню працював на бурових у «Полтавагаз».  З 23.07 по 03.09.1986 р. брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі в/ч 61511. У Чорнобильській зоні він працював дозиметристом, виконував роботи по дезактивації населених пунктів, в тому числі і м. Прип’ять. Довелося Василю Івановичу побувати і безпосередньо на атомній станції, брав участь у зведенні над нею саркофагу. Працював також на перекритті дренажних каналів, щоб не допустити витікання радіоактивних відходів із забрудненої території. Брав також участь у спорудженні огорожі навколо 30-кілометрової зони. Всі ці роботи були спрямовані на те, щоб запобігти розповсюдженню радіації на прилеглі території. Нині Василь Іванович перебуває на заслуженому відпочинку.

            Від того далекого 26 квітня минуло тридцять років людського болю і жалю, тридцять полинових гірких років… Спустошені безлюдні села, вроджені патології дітей, постраждалих  від цього Чорнобильського лиха, і ще невідомі нікому наслідки як пересторога нам, як спроба зупинити людство від невиправної помилки! Наш земний уклін, наша довічна вдячність тим, хто, ризикуючи життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Це пам’ять про всенародний подвиг, котрий ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.

Тетяна Зубченко,бібліотекар Бакумівської сільської бібліотеки