Незгасна пам'ять поколінь

Для вшанування пам'яті мільйонів жертв закатованих голодом 1932-1933 років злочинною сталінською клікою, в Гаркушинській сільській бібліотеці зібралися учні 8-9 класів з педагогом Тамарою Педорич, головою сільської ради Олегом Кобильченком, директором будинку культури Тетяною Питомець та сільським бібліотекарем Вірою Глебою. Всіх зацікавила гарно оформлена бібліотекарем книжкова виставка «Незгасна пам'ять поколінь». Вдало підібраними книгами, матеріалами краєзнавців, фотографіями та документами з інформацією про причини, призвідців та наслідки геноциду української нації 1932-1933 років. Звичайно ж палахкотіла полум’ям гіркої пам'яті поминальна свічка, лежала свята, життєдайна хлібина на вишитому рушнику та п’ять вікопомних колосків.

         Про події в селі, про продрозверстку, розкуркулення, колективізацію та самі найстрахітливіші 17 місяців голодомору розповіла присутнім Поліна Сирбу. Із зібраних нею свідчень односельчан яскраво поставали картини беззаконня, безприкладного по жорстокості упокорення голодом колись гордих, працьовитих, заможних нащадків козацьких. Десятиліттями нажиті тяжкою селянською працею статки розтягувалися загребущими руками новоявлених мародерів-комнезамівців на чолі із зайдою-комуністом Поляковим Моісеєм Моісейовичем. Колись статечні господарі, тепер опухлі зацьковані заганялися в колгосп аби одержати жалюгідну похльобку з макухи чи шилюшну затірку. Це на його совісті і загнані в Сибір та Казахстан родини  розкуркулених гаркушан , розтерзані долі репресованих і загнаних в «гулаги»  та замордованих голодом дорослих і дітей, стариків і підлітків, коли він організовував провальний грабунок у селян хатнього майна, одягу, городини. Коли під  розпачливе голосіння жінок і дітей виміталось з осель все – від зернини до квасолини, від сухаря до крупини. На совісті цих прихвоснів і виконавців волі катів із Кремля смерть  дітей-сиріт наших у Миргородському притулку і на вокзалі, на полі і по вулицях села. Вимерлі цілі сім'ї і підірване здоров'я всього голодоморного покоління, що вимушене було виживати на шилусі та лободі, рогозі, бруньках, пуголовках, малясі, гнилій картоплі і т.д.

         Дав би Всевишній аби все це залишилось в історичній минувшині хоч і не забутній, болісній, але минувшиній. Дав би  мудрості, духовної сили, аби не по чіїй злій волі, дії чи умислу не повторилася трагедія українського народу.

Поліна Сирбу, користувачка Гаркушинської сільської бібліотеки.