«Чорнобиль для мене – як рана жива…»

2016-й рік оголошено роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи. Миргородська центральна районна бібліотека продовжує друкувати матеріал до збірки спогадів учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. 

Спогади  учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

Великообухівської сільської ради

            Весна – це прекрасна пора, яку ми завжди з нетерпінням чекаємо, адже з нею приходять сонячні дні, тепло, все зеленіє, розквітає, буяє красою. Більшає  і роботи, проте нам, українцям, не звикати, адже ми – працьовитий народ.

            Так було і 30 років тому. Люди засівали поля, садили городи, порали худобу, жити в очікуванні травневих свят. Життя йшло своєю чергою. Та настало 26 квітня, яке ввійшло в історію України як скорботна і гірка дата, яка завжди буде асоціюватися у нас з Чорнобильською катастрофою, спричиненою вибухом на четвертому енергоблоці атомної електростанції.

            У найкоротший час до неї були направлені фахівці для проведення робіт на зруйнованому блоці і навколо нього, щоб попередити розповсюдження забруднення навколишнього середовища. Крім того, у тридцятикілометрову зону були спрямовані військові частини, як регулярні, так і терміново сформовані із резервістів. Пізніше всіх їх об’єднала одна назва «ліквідатори аварії на ЧАЕС».          Вони напружено працювали позмінно, ті, що набрали максимально допустиму дозу радіації, від’їздили, а на їх місце прибували інші.

            Чорнобильська трагедія болем відгукнулася і в багатьох обухівських родинах. Наші односельчани не стояли осторонь всенародної біди, а з перших днів після катастрофи приступили до робіт по ліквідації наслідків аварії, з гідністю і честю виконували свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною. На жаль, деякі з них не дожили до сьогоднішнього дня, це: Гаврилевський Михайло Прокопович, Кравець Валерій Володимирович і Кожара Андрій Омелянович. Ці мужні чоловіки, герої нашої країни, передчасно пішли з життя після тяжких невиліковних хвороб, спричинених високим рівнем радіації. Ми низько схиляємо перед ними голови.

            Не шкодуючи своїх сил і здоров’я працювали у Чорнобильській зоні також Михайліченко Віктор Васильович, Черненко Андрій Костянтинович і Чорняк Володимир Федорович.

Чорнобильського лиха зазнав наш земляк Михайліченко Віктор Васильович, який, працюючи у Чорнобильській зоні водієм, перевозив різноманітні вантажі.

А ще одного нашого краянина Андрія Костянтиновича Черненка, звістка про національне лихо застала у селі Димер Вишгородського району Київської області. На той час наш земляк працював там водієм автобуса у місцевому автопарку №1207. 1 травня він отримав наряд на перевезення у Чорнобильську зону вахти ліквідаторів. З 22 по 29 серпня 1986 року він возив начальника дозконтролю об’єктів Чорнобиля. А з 28 березня по 9 квітня 1987 року він перевозив вахти робітників, які намивали дамбу через Прип’ять.

            У цей час трапився випадок, який запам’ятався Андрію Костянтиновичу на все життя. Спогадами про нього він поділився зі мною: «Був березень місяць, їхали автобусом  з обіду на об’єкт, коли побачили на узбіччі худого виснаженого коня, що пасся на узбіччі. Мабуть, він залишився в 30-кілометровій зоні, а господарі були терміново евакуйовані. Нам стало дуже шкода тварину, то ж вирішили зупинитись і підгодувати її хлібом. Яким же було наше здивування, коли кінь не захотів взяти з наших рук їжу, а миттєво заскочив до автобуса. Мабуть,  тварина не могла повірити, що люди її зрадили і покинули, а вона хотіла і надалі вірно служити їм. Коня з великими зусиллями вдалося спровадити з автобуса. Чорнобильська катастрофа стала великою бідою не лише для людей, а й для тварин».

            Втретє Андрію Костянтиновичу Черненку довелося побувати у Чорнобильській зоні з 1 лютого по 1 березня 1988 року. Табель використання його робочого часу фіксує місця його переміщення, це об’єкти з високим вмістом радіації. «В той час, - говорить наш земляк, - ми не думали, що робимо щось важливе і особливе, просто всі старанно і самовіддано виконували свої обов’язки. Ніхто не задумувався над тим, чим це може обернутися для нас у майбутньому».

З 17 травня по 8 вересня брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Чорняк Володимир Федорович.

 Йому повістку з військкомату приніс  на місце роботи на цегельний завод сільський голова Назаренко Володимир Іванович. З військкомату направили нашого земляка до Лубен, де була розміщена Чапаєвська дивізія. У складі неї, як резервіст, наш краянин відбув у Чорнобильську зону. Згодом перевели його у с. Сувіти Білорусії, яка теж постраждала від аварії на ЧАЕС.

Ось як розповідає про перші дні перебування у зоні наш земляк: «Спочатку ми не знали, що таке радіація. Було літо, почалася  спека, тому працювали роздягнені і без захисних масок. Лише згодом знаючі люди порадили нам не скидати одягу і одягнути маску. І ще дали пораду: хоч трішки вживати горілки, яка наче зменшує вплив радіації на організм. Скажу без жартів: хто хоч трішки вживав, той живе ще й досі.

 Працювати доводилося напружено: вирубували ліси навколо тридцяти- кілометрової зони, здійснювали дезактивацію сіл, обробляючи будівлі спеціальним розчином, обносили колючим дротом Чорнобильську зону і річку Прип’ять.

            Ми ніколи не забудемо неоціненний подвиг, мужність і жертовність, стійкість та самовідданість наших земляків. Низький уклін тим, хто приборкав ядерну стихію!

Валентина Ємець, бібліотекар Великообухівської сільської бібліотеки