Легенда з політичної діяльності В.В. Капніста

               

Досі    залишається   утаємниченою   одна   зі   сторінок  суспільно – політичної  діяльності  В.В. Капніста -  так  звана  „місія  до Прусії”.

 Про  деталі  дізнаємося  з  легенди :

                У  квітні  1791 р. до  пруського  кабінет – міністра  графа

Герцберга  звернувся  з  листом, написаним  гарною  французькою  мовою, невідомий   йому  іноземний   дворянин, який  просив  про  невідкладну  аудієнцію  у  вельми  важливій  справі.

                Міністр  прийняв  автора  листа. Таємничий  дворянин

представився  російським  надвірним  радником  і   урядовцем

державних  фабрик  Капністом. Він  сказав, що  прибув  на  прохання

своїх  земляків  з  України, або  Малоросії, які  доведені  до  розпачу  тиранією  російського  уряду, зокрема  князя  Потьомкіна. Вони  хотіли  б  знати, чи  можуть   в  разі  війни  Росії  з  Прусією  розраховувати  на підтримку  пруського  короля, якщо  спробують  „скинути

російське  ярмо”. Капніст  пояснив, що  йдеться  про  країну  колишніх

запорозьких  козаків, у  яких  відібрано  всі  привілеї   і   яких  „по –

ставлено  під  стопу  росіян”.

              Як  справжній  дипломат  Герцберг  не  дав  якоїсь  певної

відповіді. Він  заявив, що  справа  війни  Прусії  з  Росією  ще  не  вирішена  і  в  разі  війни  від  самих  українців  буде  залежати   яку  позицію  займе  щодо  них  Прусія. Герцберг  припускав, що  цей   дворянин  міг  бути   агентом  російського  уряду, направленим  для

зондування  грунту  перед  війною. Втім  „приємна  зовнішність  і 

люб'язні  манери”  гостя  переконували  його, що  той щирий  у  своїх

намірах.

              Фрідріх  Вільгельм ІІ   схвалив  позицію  свого  міністра  в  цій  справі. Але  загалом  не  виявив  інтересу  до  таємничого  емісара  та  його  пропозиції. По – перше, саме  в  ці  місяці  напруга  в  стосунках  між  Росією  і  Прусією  почала  спадати, й  перспектива

війни  відсунулася. По- друге, король   розраховував, що  Катерину ІІ

невдовзі   змінить   на   російському   престолі   великий    князь  Павло  Петрович, відомий  своєю  схильністю  до  Прусії.. Нарешті, сам  кабінет – міністр  Герцберг, колишній  фаворит  короля, вже перестав  користуватися  його  прихильністю.Так чи  інакше, обидві

сторони  не  вважали  переговори  завершеними. Капніст  домовився  з  Герцбергом  про  те, що  зв'язковим  між  ними  може  бути  його  брат, який  подорожував  по  Європі.        

             В.Капніст   переклав  російською  „Слово  о  полку  Ігоревім”.

Основна  його   заслуга   як  перекладача   полягає  в  тому, що  він

висококваліфіковано  опрацював  цей  твір  з  урахуванням  історичних

подробиць   походу  князя  Ігоря  та  науково  довів, що  „Слово...” -  не

фальсифікація, як  твердили  тогочасні  літератори   та   історики,  а

оригінальна  пам'ятка  нашої  літератури.

              Існує  версія,що  авторство  видатного  історико–публіцистич-

ного  твору   української  національно – визвольної  думки  початку   XIX  ст.  „Історії  Русів”  теж   належить   Василю  Капністу. Якраз  його постать  найбільше  відповідає  двом   рисам, характерним  для  автора   цього  трактату : наявність  яскравого  літературно – драматичного  таланту   й   досить  велика  сміливість , щоб  випустити  твір  у  світ.

              Василь  Капніст  мав  велику  і  дружню  сім'ю. Він  обожнював

гуляти  і  бавитися  з  дітьми. Легенда  запевняє   в  тому, що :

              Улюбленим  місцем  прогулянок  був  острів  на  Пслі, на   правому  березі  якого  стояла  Обухівка. З  острова  схилялася  до  води  розкішна  береза. Коли  вона  впала, Капніст  наказав  дістати  її  з  річки, розпиляти  й  зберегти  ті  дошки  для  його  домовини. І  це  було  зроблено : дерево, що  дарувало  йому  радість  за  життя,

огорнуло  й  прах  поета.

                Життєвий  шлях  В. Капніста  обірвався  восени  1823  року.

Смерть  спричинило  запалення  легенів. Похований  поет  в  рідній   Обухівці  на  березі  річки  Псел.