Лиш пам'ять спомин береже

                     

              Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначається

                                             День пам’яті жертв голодомору.

                                                                                      Ти кажеш не було голодомору?

                                                                                       І не було голодного села?

                                                                                      А бачив ти в селі пусту комору,

                                                                                      З якої зерно вимили до тла?

                                                                                       Дмитро Білоус.

            Голод…Це страшне слово повертає нас у далекі 1932-1933 роки.  Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України. Щодня на Україні вмирало -25 тисяч селян. Щогодини – одна тисяча. Щохвилини помирали щонайменше 17 осіб, щогодини - більше 1000, щодня понад 24 тисячі. За двадцять два місяці Україна втратила майже чверть свого населення. В голодомор, за оцінками дослідників, померло від 7 до 10 мільйонів чоловік. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти.

            Сьогодні час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

            Напередодні пам’ятного дня Біликівська сільська бібліотека спільно з Будинком культури та Навчально Виховним Комплексом провели мітинг – реквієм  «Чорним болем пече серце». 

Мітинг реквієм відкрив голова сільської ради Ганженко Олексій Олексійович та закликав присутніх пам’ятати жертв голодомору. Разом з присутніми пройшли стежками болю і мук страшного голодомору на родючих чорноземах України, на безмежних ланах   і полях, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини. Це було не стихійне лихо, а умисно підготовлений голодомор.  Тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Хвилиною мовчання вшановували пам’ять жертв голодомору. Щоб для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стала актом поминання і перестороги. Щоб подібне не повторилося ніколи. До підніжжя пам’ятного знаку присутні поклали живі квіти.

Сільський бібліотекар запросила присутніх відвідати бібліотеку, де оформлена розгорнута  книжково-ілюстративна виставка «Схилимо голови в скорботі».

 На ній представлені матеріали, які розкривають перебіг, причини та наслідки трагедії Голодомору українського народу. Пекучий біль свого народу в своїх творах висвітлювали також українські письменники серед яких Євген Гуцало, Улас Самчук, Павло Тичина, Микола Хвильовий та багато інших.

            Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб страшне минуле ніколи не повторилось.

                 Наталія Ганженко, бібліотекар Біликівської сільської бібліотеки – філіалу.