Допоки пам’ять в серці не згасає…

Найжахливішим злочином тоталітарної системи проти українського народу став штучний голод 1932-1933 рр. Наслідки, без сумніву, дають право історикам віднести голодомор до найбільш трагічних подій в історії людства. Голод 1932-1933 рр. –це історична минувшина, що живе у пам'яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх душах, у серцях нинішніх поколінь українців. Згубність такого явища важко усвідомити. Страшна доля українців у цій величезній катастрофі найбільше приголомшує розум і не може бути виправдана з будь-якого погляду.

Відзначаючи чергову річницю Голодомору і вшануванню пам’яті його жертв Попівська сільська бібліотека-філіал поставила собі за мету– донести правду сучасникам про цю трагедію. Тому до цієї дати у бібліотеці було організувано  і проведено цикл заходів «Голодомор – чорна сповідь моєї Вітчизни».

 Бібліотека також приєдналася до Всеукраїнської акції «Запали свічку». В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. І щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Тому рівно о 16 годині, 25 листопада на підвіконні бібліотечної оселі була запалена лампадка, щоби вшанувати пам’ять убитих голодом. Цей вогник символізував нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників. Потім завідуюча бібліотекою познайомила присутніх з літературою, що розміщена на відкритому перегляді «Дзвони – 33-го року». Особливо звернула увагу на книгу  «Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів». Вона розповіла, що саме у далекому 1990 році дозволили публікацію цієї книжки. І, за словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників , дане видання стало бібліотечним раритетом. Народ України, сказала бібліотекар, пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

Любов Демидко, завідуюча Попівською сільською бібліотекою-філіалом.