Тридцять третя сльоза…

Голод на Україні- одна з найболючіших, найтрагічніших сторінок історії українського народу, що сколихнув не тільки українців, а й громадськість усього світу, викликала у небайдужих людей щире співчуття. Письменник  Ю. Семенко писав: "Немає в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні".  

Щоб належно вшанувати жертв та постраждалих від голодоморів, спробувати відновити історичну справедливість у Слобідській бібліотеці-філіал була проведена година жалоби "Імена їх, ти Господи знаєш..." З виступу  бібліотекаря присутні дізналися про головні причини найжахливішої за масштабом та перебігом подій трагедії,  яку пережив український  народ у 1932-1933 роках.  Цікавість у користувачів викликала книжкова виставка-інсталяція: "Тридцять третя сльоза",епіграфом до якої стали рядки, що у 1933 році написала дівчина одного із сіл на  Зінківщині:  

 «А житечко моє таке густе 

  І мамина рука іще гаряча 

 Вам соромно колись стане за це 

 Та я вже цього не побачу»

З свідченнями очевидців, які пережили страхіття тих років, присутніх ознайомила Марія Калініченко.                                                           

Давно заросли травою, а подекуди зрівнялись із землею могили жертв голодомору. Та пам'ять невблаганна. Це наш обов'язок перед тисячами замучених.                                                                                                                          Наталія Дорогопулько, бібліотекар 1 категорії Слобідської бібліотеки-філіалу