Зелені свята - зелений рай
Друзі, сьогодні я вас запрошую до віртуальної
історичної подорожі «Зелені свята –
зелений рай, в зелені, квітах мій рідний край». Саме сьогодні, я розповім про
традицію слов’янських народів святкувати «Зелені свята». Сама назва «Зелені свята» дуже стародавня,
далеко перед християнська, яка не затратилось у мороці віків. Користуючись з
розповідей та передань наших патріархів – глибоких столітніх дідусів та бабусь,
з літописів та Св. Письма – житій святих, тощо – ми зможемо відхилити краєчок
заслони й поглянути на наші неоціненні тисячолітні скарби – культуру наших
предків.
У ту далеку давнину люди вірили в Сонце, Зиму, Весну, Літо, Осінь, вітер,
грім – як у живі істоти дружні до людини… І що ці сили – істоти можна використовувати
на користь людини, можна прихилити до себе, бути в їх
ласці; коли ж злі, - їх можна відхилити. Люди вірили в магічну силу дій
– ритуалів, у силу слова й цими засобами намагалися забезпечити собі добробут,
урожай на полі, приплід худоби, щасливе родинне життя, успішне полювання, добру
погідну пору…
В основі «Зелених свят», крім
сонячного культу і культу покійників, лежить культ дерева, культ квітів.
Початок Зелених свят тепер вважається Зелена Субота. Уся родина бере участь
у готування до свята – господиня та доньки миють вранці оселю, прикрашають її
зеленню, закладають рушники за образи. Далі господиня пече книші, пиріжки та
варить традиційно сім страв. До Зеленосвятських традиційних страв і печив
належали, у більшості, такі: 1. Капусняк
чи біґос; 2.Печеня;
3. Холодець; 4. Вареники чи налисники, 5. Каша з молоком; 6. Пиріжки з сиром;
7. Колова – густо зварена каша з пшениці чи інша з медом.
У цей , з благословення
матері,час дівчата йдуть у свої «городчики», але не перед хатою. У зелену
суботу обов’язково треба підсапувати бур’ян з квітів, а коли не має довго дощу
– підлити – навести добрий лад. На початок цієї роботи проказується молитва, а
потім йде спів до веснянок, еротичних пісень, пісень розлуки доньки з родиною.
Коли «впорають городчики», дівчата зрізують зілля, щоб увечорі умаювати хату, а
зілля вносять у хату, коли починає смеркати.
Господар з старшими синами їде до лісу «рубати клечання». На клечання можна
рубати – ламати лише: дуба, клена, явора, липу, ясеня – це чарівні дерева і
кожне має своє значення.
Смеркає. Господиня окропляє хату
«благовіщенською» водою, а господар усе обійстя та пасіку, після він розставляє
деревця у всіх воротах. Мати з дівчатами вносять зілля з «городчика», а хлопці
– гілки з клечання. У хаті горить лампадка та свічка (гасу на Зелені свята не
вживають). Помившись та одягнувшись у чистий одяг, уся родина – і старий і
малий умайовують хату всередині клечанням та квітами, потім умайовують у сінях,
потім розкидають зілля – лепеху, квіти по всьому подвірні, по всіх будинках.
Коли все це зроблено , господар звертається до сил природи, щоб було все добре,
а зле минуло їх … Після всіх ритуалів всі йдуть у хату і сідають за вечерю.
Горілки чи чогось, зварену з різними «помічним» корінням чи чогось подібного не
вживають, а замість того п’ють медову ситу.
Ось такі традиції були у наших
предків. До речі, про все це я дізналося під час улаштування книжкової виставки
– інсталяції «Зелені свята – зелений рай, в зелені, квітах мій рідний край».
Я
намагалася зібрати на неї якомога більше
цікавих джерел , з яких Ви, любі наші відвідувачі, зможете дізнатися про
культурні традиції нашого народу!
З Зеленими Святами!
Маргарита Каймакова, провідний бібліограф
ЦРБ
Коментарі
Дописати коментар