Афганістан – пекучий біль і вічна пам’ять…
Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає
А біль Афгану - на віки
В душі чомусь не замовкає
Життя листки перегортає
А біль Афгану - на віки
В душі чомусь не замовкає
15 лютого 2019
року минуло 30 років з дня виведення військ з Афганістану. Афганська війна залишила невиліковну рану у серцях тих, хто
брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. Війна в
Афганістані тривала більше 9 років. Участь у ній взяли 160 тисяч 375
українських військовослужбовців, 3360 з яких загинули, 72 зникли безвісти,
близько 4000 отримали інвалідність.
За кожним воїном
– афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Чимало наших земляків виконували
свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Одним із таких і є Купенко Іван
Олексійович житель села Єрки. Народився він 26 лютого 1964 року в селі Єрки. В
1979 році закінчив Єрківську восьмирічну школу. З 1979 року по 1983 рік –
навчався в Миргородському керамічному технікумі. 1квітня 1983 року був
призваний до лав Радянської Армії. Два з половиною місяці проходив карантійну
службу в Туркменії місті Йолотань. 23
червня відправили в Кабул, а потім в
місто Баграм у мотострілковий 177 полк де і проходив подальшу службу. В полку
служили хлопці різних національностей: білоруси, таджики, узбеки, українці,
росіяни, а найбільше було молдаван. Через рік був назначений командиром екіпажа
БТР -70 та відправлений в кишлак Джабаль-Уссарадж. Завданням
екіпажу була охорона труб по яких надходили солярка та керосин, а також
забезпечення безперешкодного проїзд у по трасі. Іван Олексійович, із сумом в
очах , згадує моменти, коли виїжджали на завдання по ліквідації пробоїн в
трубі. На одному із таких завдань підірвалися на міні та отримали серйозні
поранення командир взводу та два рядові солдата. Найважче було коли гинули хлопці і доводилося упізнавати їх тіла. Тривожними були ці роки і для батьків Івана
Олексійовича. Із теплом у серці розповідає він про маму. Згадує, коли бойовий товариш, Федір Попов із Диканьки, був у відпустці, то провідував
його батьків і привіз гостинці від мами та вітання з рідної землі.
25
травня 1985 року демобілізувався із лав Радянської Армії. Працював в колгоспі
ім. Леніна бригадиром – садоводом, а
згодом помічником завідуючого ферми №2. В 1986 році вступив на заочне
відділення до Полтавської сільськогосподарської академії. З 1986року по 1989
рік працював зав. СТФ, а потім головним зоотехніком колгоспу. Іван Олексійович
завжди приймавє активну участь в громадському житті села. Неодноразово обирався
депутатом Ярмаківської сільської ради та
депутатом районної ради. На даний час член виконкому Ярмаківської
сільської ради. Особливо великим
авторитетом Іван Олексійович користується у своєї онуки Аліни. Вона
дослуховується до порад дідуся та завжди вітає його із військовими святами.
Іван Олексійович має відзнаки і грамоти, як воїн – інтернаціоналіст.
З метою вшанування пам’яті воїнів – афганців бібліотекар підготувала патріотично –
інформаційний перегляд «Ти вічна біль Афганістан…», який зацікавив користувачів.
З літератури та періодичних видань читачі
дізналися багато нової інформації про події афганської війни та земляків воїнів –
афганців. А також бібліотекар ознайомила відвідувачів з поезією афганської тематики, яка викликала особливі
відчуття та хвилювання.
Бої закінчуються. А історія - вічна. Пішла в історію і десятирічна
афганська війна. Але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих . Тож давайте ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів,
виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває
й досі - у спогадах, у снах, у думках.
Людмила Роменська, бібліотекар
Єрківської сільської бібліотеки
Коментарі
Дописати коментар