«Ниточка до ниточки – вишиваю квіточку, вишиваю долю я свою…»

      

           

Так я назвала виставку вишивок остапівської рукодільниці Наталії Григорівни Сухозад. Її вишукані роботи  стали окрасою сільської бібліотеки і привертають увагу її численних користувачів.

Рукодільниця за своєю природою витончена, уважна, делікатна жінка. Це відчувається у всьому: у поставі, поведінці, стилі одягу, розмові. Наташа зростала у звичайній селянській родині, завжди багато працювала вдома, а пізніше і в колгоспі. Але, попри втому і всілякі негаразди, вона знаходила відраду у вишиванні. А вже коли стала на рушник зі своїм чоловіком Іваном, то мала добрий посаг: вишила аж 16 рушників! Одна за одною з’являлися на світ донечки: Оленка найстарша, потім Світланка та наймолодшенька тендітна Алла. Клопотів вистачало: бавила дітей, доглядала чималеньке господарство. Та, попри все, Наталія Григорівна завжди  знаходила вільну хвилинку для улюбленого заняття.

                        «Як я малим збирався навесні

                        Іти у світ незнаними шляхами,

                        Сорочку мати вишили мені

                        Червоними і чорними нитками...» -

Ці слова з відомої пісні «Два кольори» щемливим болем озиваються в серці Наталії Григорівни. Розлетілися її доньки по світу. Тільки середульша Світлана мешкає з родиною у рідній Остапівці. І Григорівна, як її часто називають односельці, всім вишила і сорочки, і рушники, і молитви-обереги. І не тільки донькам, а й онукам. А їх у Наталії  Григорівни п’ятеро, а є ще найменшенький у родині – правнук Даниїл, синок онучка Жені.

Ранок Наталії Григорівни розпочинається з телефонної розмови з доньками, опісля клопочеться по господарству, а потім розпочинається таїнство: розглядає узори, підбирає нитки… Так і проходить день. В її умілих руках народжуються нові узори. Всі свої переживання, думки і надії позначає майстриня на полотні різнокольоровими нитками. А ввечері поспішає Наталія Григорівна до сільського клубу на репетицію, бо співає у жіночому вокальному ансамблі «Горлиця» сільського будинку культури.

І я запитала цю милу, добру жінку: «Скажіть, як Ви все встигаєте? Де черпаєте силу і наснагу?». Вона, посміхаючись, відповіла: «Все своє життя я присвятила дітям, а пісня і вишивання - це відрада мого життя».

            Валентина Окружко, бібліотекар Остапівської сільської бібліотеки