22 червня - день скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

                                                    Вічна пам'ять полеглим на полі бою,

                                                    Честь і слава – живим героям!

Пам'ять людська! Через велетенський швидкоплин десятиліть  прориваються до нас спогади миттєвості найстрашнішої, найжорстокішої в історії нашого народу війни. Війни не на життя, на смерть. Страшне слово « війна» увірвалося в життя людей. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Але і в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий, а перемога буде з ними.

Сьогодні вже мало залишилося у живих тих, хто зі зброєю у руках захищав нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував перемогу, навічно залишаться у вдячній пам’яті нащадків, а спомин про них передаватиметься з покоління в покоління. Нове покоління цього не пам’ятає, але знає правду і вміє шанувати подвиг полеглих.

В Біликівській сільській бібліотеці сьогодні була відкрита фотовиставка – перегляд, що висвітлює перебіг подій на початку Великої війни.«22 червня 1941 рік -  трагічна дата всього українського народу».

Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...  Пам’ять - хитра штука. Вона частенько зраджує нам. А потім знову 22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ... і ...   Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях.

      Наталія Ганженко. бібліотекар Біликівської сільської бібліотеки.