Чаруючий світ Катерини Білокур
до 115 –річчя від дня народження
Ім'я Катерини Білокур, самобутньої художниці з
народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної
української природи, назавжди вписалося в історію народного мистецтва.
Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня
1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині
Київської області) в бідній селянській родині. Писати й читати навчилася
самотужки. У дитинстві малюванням не займалася, про мистецтво дізналася вже
дівчиною з книжок та від сільського учителя Івана Калити.
Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку
домашнього полотна. Через нестатки в сім’ї, не маючи можливості вступити до
якогось навчального закладу, удень працювала в полі, на городі, а увечері,
попоравшись по господарству, до ночі малювала.
Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. У
20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді
та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення
семирічки.
З раннього періоду творчості збереглися
портрет сестри Олі Білокур (1928) та колгоспниці Тетяни Бахмач (1932). Пізніше
малює переважно квіти, вчиться компонувати, поєднувати кольори у єдину
гармонійну цілість.
В другій
половині 30-х – у 40-х роках опанувала техніку живопису. Водночас з малюванням
керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Перші
значні роботи цього періоду – «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935),
«Портрет племінниць» – засвідчили її високе обдаровання. Завдяки сприянню
видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій написала листа селянка з
Богданівки, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної
творчості. 1940 року картини Білокур
експонуються на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у Києві.
1941 року відбулася персональна виставка її творів у Полтаві, що мала
величезний успіх. Художниця побувала в Києві, де вперше побачила музеї і твори
видатних митців. Більшість творів тогочасного періоду втрачено під час війни. Після
визволення села від фашистів Білокур створює одні з найкращих своїх творів –
«Буйна», «Декоративні квіти» (1945), «Привіт урожаю» (1946) і славнозвісне
полотно «Цар-колос» (1949). 50-ті роки – найбільш плідний період творчості. Їй
допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках, у
Богданівку приїжджають видатні представники української культури. Білокур
зустрічається й листується з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касіяном,
Антоном Середою, Матвієм Донцовим, Степаном Таранушенком, Степаном Кириченком.
1954 року в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини
«Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо.
В останні роки життя художниця створила чудові
картини «Півонії» (1959), «Букет квітів» (1959), «Квіти і овочі» (1959),
«Натюрморт» (1960). Її ім’я стало знане
в республіці й поза її межами, про неї пишуть статті, в Богданівну почали
навідуватися гості з Києва, її згадують поряд із славетними примітивістами Анрі
Руссо, Іваном і Йосипом Генераличами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі,
Ганною Собачко-Шостак. Другим
захопленням художниці була література. Змалку кохалася вона у поезії Тараса
Шевченка, не знаючи його мистецької творчості, а коли побувала вперше в музеї
Т. Шевченка в
Києві й побачила його картини, ще глибше захопилася його генієм, а його
біографія стала для неї взірцем у подоланні труднощів. Лише через рік вона
наважилася подарувати музею свій твір – «Квіти на голубому тлі – з написом: «Цю
картину присвячую Київському музею Тараса Григоровича Шевченка. Катерина
Білокур, село Богданівка на Полтавщині». У п’ятдесяті роки вона читала багато
літератури з образотворчого мистецтва, твори Івана Франка, Михайла
Коцюбинського, Василя Стефаника, Генріха Гейне, Вольфганга Гете і свої враження
переливала у свої твори, а також у листи до друзів та знайомих.
У 1949 році була прийнята до
Спілки художників України, у 1951 - нагороджена орденом «Знак пошани», одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а 1956 року -
Народного художника України.
9 червня 1961 року талановитої художниці
не стало. Але пам'ять про неї живе в її чудових творах, що зберігаються в
різних музеях України, в експонатах меморіального музею, який відкрито в
Богданівці 1977 року.
Шанування пам'яті видатної народної майстрині
є й встановлення державної премії ім. К.В.Білокур, якою з 1990 року
нагороджують найталановитіших народних майстрів.
З нагоди
дня народження народної художниці України Катерини Василівни Білокур в центральній
районній бібліотеці підготували і провели мистецьку годину «І пензлем чарівним, і словом високим світ
подивувала».
Бібліотекарі цікаво розповіли про життєвий та творчий
шлях художниці. Вся атмосфера заходу - музика, книги та альбоми, слайд-шоу репродукцій
іі робіт, невеличкий фільм «Катерина Білокур. Сповідь» - допомогла
присутнім доторкнутися до
творчості видатної майстрині, зрозуміти її душу.
Схиляємо низько голови перед
великим талантом, перед жінкою-художницею, перед Катериною Білокур, яка для
нас творила красу й залишила нам безцінний спадок своїх надбань, в яких є сила, віра, надія і
любов.
Тетяна Мостова , завідуюча відділом обслуговування
центральної районної бібліотеки
Коментарі
Дописати коментар