Афганістан – болить в моїй душі

 

                  

 Минають дні, ідуть роки,                                                                                                   Життя листки перегортає 
 А біль Афгану - на віки 
 В душі чомусь не замовкає 

   15 лютого минає 32 роки з дня виведення військ з Афганістану. Афганська війна  залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. Війна в Афганістані тривала більше 9 років. Участь у ній взяли 160 375 українських військовослужбовців, 3360 з яких загинули, 72 зникли безвісти, близько 4000 отримали інвалідність. За кожним воїном – афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля.                                         Чимало наших земляків виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Одним із таких і є Купенко Іван Олексійович житель села Єрки, який народився 26 лютого 1964 року. В 1979 році закінчив Єрківську восьмирічну школу. З 1979 року по 1983 рік – навчався в Миргородському керамічному технікумі. 1квітня 1983 року був призваний до лав Радянської Армії. Два з половиною місяці проходив  службу в Туркменії  місті Йолотань. 23 червня  відправили в Кабул, а потім в місто Баграм у мотострілковий 177 полк де і проходив подальшу службу.Зі слів Івана Олексійовича: "В полку служили хлопці різних національностей: білоруси, таджики, узбеки, українці, росіяни, а найбільше було молдаван. Через рік був назначений командиром екіпажа БТР -70 та  відправлений  в кишлак Джабаль - Уссарадж. Завданням екіпажу була охорона труб по яких надходили солярка та керосин, а також забезпечення безперешкодного проїзд у по трасі. Іван Олексійович, із сумом в очах , згадує події, коли виїжджали на завдання по ліквідації пробоїн в трубі. На одному із таких завдань підірвалися на міні та отримали серйозні поранення командир взводу та два рядові солдата.  Найважче було коли гинули  хлопці і доводилося упізнавати їх тіла. Тривожними були ці роки і для батьків Івана Олексійовича. Із теплом у серці розповідає він про маму. Згадує, коли  бойовий товариш, Федір Попов  із Диканьки, був у відпустці та провідував його батьків і привіз гостинці від мами та вітання з рідної землі".               25 травня 1985 року демобілізувався із лав Радянської Армії. Працював в колгоспі  бригадиром – садоводом, а згодом помічником завідуючого ферми №2. В 1986 році вступив на заочне відділення до Полтавської сільськогосподарської академії. З 1986року по 1989 рік працював завідуючим СТФ, а потім головним зоотехніком колгоспу. Іван Олексійович неодноразово обирався депутатом Ярмаківської сільської ради та  депутатом районної ради.  Він завжди приймає активну участь в громадському житті села.                                                         З метою вшанування пам’яті воїнів – афганців  в Єрківській сільській бібліотеці оформлена виставка - спогад «Афганістан – пекучий біль і вічна пам’ять».    До уваги відвідувачів представлені книги про війну в Афганістані, статті з газет, які відображають мужність і героїзм наших бійців, фотографії учасників бойових дій – наших земляків, їх спогади, які викликають особливі відчуття та хвилювання.                

 Бої закінчуються. А історія - вічна. Пішла в історію і десятирічна афганська війна. Але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих . Тож, давайте  ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі - у спогадах, у снах, у думках.