Безсмертним подвигом своїм вони прославили Вітчизну

2016 рік ознаменувала надзвичайно важлива дата в історії України – 25-річчя проголошення її незалежності. Ми пишаємося тим, що наша Вітчизна має славну історію і своїх героїв, які протягом багатьох століть виборювали її незалежність. Україна мужньо витримала найтяжчі випробування і нікому не скорилася. І сьогодні у вогні сучасних подій на сході Батьківщини  народжується нація справжніх героїв, щирих патріотів, людей, яким дорога свобода і незалежність України. Відчуття радості і гордості кожного з нас за свою Батьківщину затьмарює сьогодні війна на Донбасі і окупація Криму. Ми щиро і болісно переживаємо події на сході України.  З метою оперативного ознайомлення користувачів з інформацією про новини із зони АТО у Клюшниківській сільській бібліотеці оформлений експрес-перегляд «Вісті з неоголошеної війни».

Ми гордимося тим, що серед тих, хто захищали і захищають сьогодні незалежність України є і наші земляки. Саме їм була присвячена проведена бібліотекою година мужності і відваги «Безсмертним подвигом своїм вони прославили Вітчизну».

Відкрила її бібліотекар розповіддю про те, що упродовж двадцяти трьох років українці пишалися тим, що живуть у мирі  і злагоді. Але події кінця 2013 року й донині переконують, що ми маємо бути завжди готові відстояти територіальну цілісність і незалежність своєї рідної України.

Народна мудрість говорить, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти цілющою водою зі своїх джерел. Проте сама себе вона захистити не може, адже це свята справа тих, хто їсть хліб, п’є воду, милується красою рідної землі. Тому і встають чоловіки у солдатський стрій, щоб захистити свою Вітчизну. Серед них і наші земляки, які стали головними героями заходу.

Гауерт Олексій Володимирович народився у 1981 році. Після закінчення Клюшниківської середньої школи навчався у Миргородському ПТУ-44  на електромонтера. Згодом проходив строкову військову службу у Збройних силах України. У даний час працює у Миргородському третьому територіальному вузлі урядового зв’язку, звідки періодично направляють його у зону АТО.

Кіріченко Євген Васильович народився у 1990 році. По закінченню школи продовжив навчання у Полтавській філії Київського інституту зв’язку.  Нині він у званні молодшого лейтенанта працює на посаді старшого інженера Миргородського відділу поліції. З квітня по травень 2014 року у складі зведеного загону працівників УМВС України в Полтавській області він охороняв мир і спокій населення міста Ізюм Харківської області.

Лень Володимир Миколайович народився у 1978 році. Навчаючись у Клюшниківській середній школі, здобув і професію механізатора. Опісля працював у тракторній бригаді  місцевого колгоспу імені Куйбишева. Згодом була строкова військова служба в армії. А у даний час фермерує на своїй землі. У серпні 2014 року він отримав повістку з військкомату і почалися його воєнні будні. Спочатку пройшов навчання у с. Дівічки та Широкий Лан. А далі обороняв воєнні рубежі в м. Чаплинка Херсонської області, Дебальцевому, Артемівську. Доводилося йому також підвозити боєприпаси та ремонтувати військову техніку, що виходила із ладу під час обстрілів. Демобілізувався у вересні 2015 року.

Москаленко Вадим Олександрович народився у 1981 році. По закінченню середньої школи навчався у Полтавському державному аграрному коледжі управління і права. Згодом працював вантажником на Миргородському заводі мінеральних вод. Проходив строкову військову службу в армії. У даний час працює у Миргородському  відділі поліції. З серпня по вересень 2014 року у складі зведеного загону працівників УМВС України у Полтавської області ніс службу у містах: Краматорську, Костянтинівці і Дружковці.

 Силенко Андрій Миколайович народився у 1988 році. Після закінчення Клюшниківської середньої школи продовжив навчання у Полтавському технічному університеті ім. Кондратюка.  Згодом була служба у Збройних Силах України. Одним із перших у березні 2014 року він був направлений військкоматом у 93-ю механізовану бригаду. Довелося йому обороняти Донецький аеропорт, потім були Авдіївка, Красногорівка… Демобілізований у березні 2015 року. Нині працює токарем у приватному підприємстві.

Козлов Артур Олексійович народився у 1986 році у м. Дніпродзержинську.  Школу закінчив у с. Вирішальне Лохвицького району. Згодом навчався у ПТУ-44 м. Миргорода. Після строкової військової служби працював у ТОВ з обмеженою відповідальністю «Крок», згодом на Миргородському арматурному заводі. Опісля перейшов на службу до Миргородського відділу поліції, звідки був командирований у зону АТО. З 8 травня 2014 року по 9 червня 2015 року знаходився у центрі бойових дій у містах: Дебальцево, Костянтинівка, Артемівськ, Маріуполь, Альховатка.

І де б не були наші земляки у зоні АТО, скрізь вони з честю і гідністю виконували свій громадянський обов’язок перед Батьківщиною. Довелося  побачити їм чимало такого, про що хочеться забути, та пам’ять міцно береже «кадри війни». Сила духу, незламність, мужнє серце і неймовірна скромність – це все про  них.

На жаль, багато їхніх побратимів не повернулися з цієї проклятої неоголошеної війни. То ж присутні на заході пом’янули їх хвилиною мовчання.

На завершення бібліотекар наголосила, що неможливо переоцінити відвагу, і пожертву кожного воїна АТО заради збереження незалежності і миру на Україні. А як же всім нам хочеться, щоб якомога скоріше запанував мир на нашій землі.

                                   Небесний Отче, молюся і плачу.

                                   Не дай і краплі крові протекти.

                                   Оберігай сміливу стежку ту юначу,

                                   На смерть не дай нікого приректи.

Тетяна Лень, бібліотекар Клюшниківської сільської бібліотеки

Моє рідне село, я вклоняюсь тобі до землі

Село – наш дім, наше коріння і доля, наша кровність і материнська пісня. Наше село – розбуджені досвітки, духмяні пахощі літа. Тут живе наше дитинство, це частина нашого серця. Рідне село – це ми з вами, це наша Україна-мати. 20 серпня жителі  та гості села Єрок в гарному настрої та з букетами квітів поспішали до сільського клубу, щоб всією дружньою громадою відсвяткувати День села.  Єрки славляться не тільки працьовитими людьми, але й людьми,які продовжують традиції української культури. На святі були представлені вироби вишивальниць: картини Валентини Баришполець та Тамари Джунь; рушники Валентини Сергієнко та Ніни Іващенко; скатерті Ганни Байдіної. Їх золоті руки створили неперевершену красу, якою в цей день милувалися всі присутні.                                                                                                       Ведучі свята Родіон Роменський та Тетяна Роменська привітали всіх з Днем Незалежності України та  Днем села. Вони з теплими словами про рідне село звернулися до односельців.  З вітальним словом до всіх присутніх звернулася сільський голова Світлана Носенко. Вона розповіла історію виникнення села. Побажала всім здоров’я, добробуту в кожній родині. Подякувала жителям за плідну співпрацю та нагородила грамотами та подарунками найактивніших єрківчан  Валентину Баришполець та Івана Сухину. Також відзнаку отримав жіночий ансамбль «Єрківчанка» за популяризацію української пісні, невтомний творчий пошук та активну життєву позицію. 

  Вітав всіх сельчан зі святом директор приватного підпрмєства імені Зубковського,заслужений працівник сільського господарства, кавалер ордена Георгія Побідоносця,почесний громадянин Миргородщини Володимир  Таран. Він порадував всіх подальшими планами розвитку села.                                                                                    Справжньою окрасою села є люди. В цей святковий день лунали слова вдячності учасникам АТО Анатолію Коваленку, Володимиру Ребрику, Олександру Салімовському, які боролися за мир та єдність України.  Пишається єрківський рід старійшинами села, тими людьми, хто найстарший за віком, чиї скроні вкрила сивина, руки в мозолях, чия мудрість життєва є повчальною книгою для молодшого покоління. Найстарша жителька села Сухина Парасковія Володимирівна, якій виповнилося  95 років. А найстарший за віком чоловік Микитенко Іван Микитович, якому 82 роки. Діти – це майбутнє нашого села і на святі вітали наймолодших жителів Максима Сидоренка та Анну Іващенко. Також привітали новостворену сім’ю Роменських Родіона та Ірини побажавши їм довгих років подружнього життя. На свято завітали Оробець Іван Мусійович та Ганна Олександрівна, які в далекому 1956 році стали на весільний рушник і прожили 60 років в мирі та злагоді. Привітали сім’ю Швайка Івана Єлисеєвича та Мотрони Панасівни, які прожили найбільше років в шлюбі. Не оминули увагою ювілярів для них лунали пісні.  Всім присутнім гарного настрою додав святковий концерт. Бурхливими оплесками глядачі нагороджували кожен виступ учасників. Чудові пісні лунали у виконанні: Ганни Байдіної, Валентини Баришполець, Ганни Баришполець, Наталії Дарюги, Тамари Джунь, Марії Канцібер, Світлани Оврах, Тамари Ребрик, Тетяни Роменської, Тетяни Чоботаренко, Галини Шапочки, Ніни Ющенко, Івана Ющенка, Володимира Бойка та Аліни Купенко. Глядачів зачарували музичні композиції у виконанні саксофоніста Віталія Кохановського. Порадували глядачів і наймолодші виконавці: Віка Єлізарова, Яна Дарюга, Аліна Шульга та Олег Роменський. А скільки святкового настрою додали троїсті музики у складі Миколи Олійника, Івана Сухини та Івана Ющенка .У їх виконанні лунали запальні мелодії українських народних пісень. Після концертної програми на всіх очікувала святкова безпрограшна лотерея, яку підготували ПП ім. Зубковського. Присутніх пригощали запашним короваєм, варениками,печивом, кавунами, виноградом та морозивом.                                                           Таке прекрасне свято відбулося завдяки приватним підприємцям: Володимиру Тарану, Валентині Таран, Валентину Супруну, Валентині Купенко, Михайлу Зубковському та Надії Бондаренко.

      Людмила Роменська, бібліотекар І категорії Єрківської сільської бібліотеки

Майстер духу і слова

27серпня 2016 року виповнюється 160 років Івана Франка, всесвітньо знаного поета, прозаїка, драматурга, публіциста, перекладача й видатного вченого.

Кожна нація має постійні величини, що визначають її самодостатність і неповторний профіль у багатоликому світовому співтоваристві. Серед множини інших цю роль і місію в Україні доля поклала й на Івана Франка.

Іван Франко — одна з найяскравіших постатей в українській історії. Крізь простір і час долинули до нас пристрасні слова Великого Каменяра, осяяні сподіваннями на те, що його важка праця в ім’я кращого майбутнього народу не пропаде даремно, буде оцінена     наступними поколіннями людей.

Народився Іван Франко у селі Нагуєвичі Львівської області 27 серпня 1856 року у сім’ї коваля. Хлопчик зростав розумною, допитливою дитиною. Мама, працюючи, співала народних пісень. І багато з них малий Іван запам’ятав. Вони стали супутниками і утіхою всього його життя. У батьковій кузні слухав Іван розповіді селян про важку працю, злидні та неврожай, бачив нужденних заробітчан. У дитячу душу глибоко западало побачене й почуте. Тут ще малим хлопцем зрозумів він, як важко живеться людині, що є бідні і багаті, вперше усвідомив, що за краще життя треба боротися.

Батько помер рано, проте  встиг віддати його до початкової школи в сусідньому селі Ясениця - Сільна. Потім Іван закінчив Дрогобицьку «нормальну школу», де навчився читати німецькою і польською. В 1873 році хлопець вступає до Дрогобицької гімназії.

У 1875 році, закінчивши Дрогобицьку гімназію, юнак вступає на філософський факультет Львівського університету, бере участь у виданні журналу «Друг». З 1877 року Іван Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Від червня 1877 до березня 1878 року письменник перебуває у в’язниці за звинуваченням в участі у таємній спілці.

Після звільнення з тюрми його вигнали з університету. Та він продовжує літературну роботу – пише вірші, оповідання, багато перекладає. У той час пише знаменитий вірш «Каменяр». За цей твір Франка в народі з любов’ю називають «наш Каменяр». Друкує повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут».

Але найбільшої слави Іван Франко зажив як поет. Він називав поезію «вогнем в одежі слова». Найвідоміші збірки віршів – «З вершин і низин»(1887), «Зів’яле листя»(1896), «Мій Ізмарагд» (1898) .

1894 р. трапилася нагода обійняти професорську посаду кафедри історії української літератури і мови Львівського університету. Але австрійський уряд не допустив його до викладання, боячись впливу на молодь його демократичної творчості.

З великим піднесенням зустрів Каменяр революційні події 1905 р. У цьому ж році він створює свою знамениту поему «Мойсей», де провіщає близьке національне визволення і велике майбутнє українського народу. Іван Франко прагнув бачити Україну вільною, незалежною державою, а її народ – господарем власної долі. Ця велика мета осявала все його життя.

Нестатки, ув’язнення, непомірна й важка праця підірвали здоров’я письменника. Він тяжко захворів. Не маючи змоги писати свої праці власноручно, він диктував їх то синові, то іншим людям, здебільшого студентам, що охоче допомагали хворому письменнику. Щоденна праця була девізом його життя аж до самої смерті.

28 травня 1916 р. Івана Франка не стало. Гірка звістка про смерть великого письменника поширилася далеко за межі рідного краю.

На могилі Івана Франка на Личаківському кладовищі у Львові височить надгробок – каменяр, що молотом розбиває гранітну скелю.

     Згідно Указу Президента України від 08 грудня 2015 року № 687/2015 « Про вшанування пам’яті Івана Франка». З метою вшанування пам’яті видатного українського письменника, вченого та громадського діяча, урочисто відзначити 160-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті Івана Франка.

     Відзначаючи ювілей видатного письменника в центральній районній  бібліотеці проведено літературну годину «Несе Франко нащадкам хліб щоденний, несе у серці вистражданий вірш…» . Провідний бібліотекар відділу обслуговування Світлана Ісаєва розповіла присутнім про життєві віхи Івана Франка,  про нелегкий шлях долі поета та його енциклопедичні знання. Присутні на заході  в YouTube переглянули біографічний фільм «Великі Українці – Іван Франко» з ведучим Святославом Вакарчуком.

Великим Каменярем називають нащадки Івана Франка, письменника, що своїм полум’яним словом ламав скелю неправди й гніту в ім'я правди й волі.

На шляхах нашої суверенності Іван Франко повинен бути з нами. Він вчить нас бути людьми серед людей.

Тетяна Мостова,  завідуюча відділом обслуговування Миргородської центральної районної бібліотеки

У моєму серці Україна

                   

Погожого серпневого ранку замайоріло наше село всіма барвами веселки. Це святково одягнені дівчатка у вишиванки та віночках,хлопчаки у розкішних козацьких шароварах поспішали до сільської бібліотеки на свято «Ми паростки вкраїнської землі»,яке було присвячене 25-й  річниці незалежності нашої держави.

Буває, часом сліпну від краси,                                                                                Спиняюся, не тямлю, що за диво-                                                                            Оці степи, це небо, ці ліси-                                                                                       Усе так гарно, чисто, незрадливо.                                                                             Усе як є-дорога, явори,                                                                                             Усе моє-все зветься-Україна. 

                                                                   

       Такими чудовими рядками з вірша Ліни Костенко ведучі свята Софія Котович ,Зоя  Головань, Валерія Костюк та бібліотекар розповіли дітям про столицю нашої держави та її символи . Дуже приємно з того, що коли звучав  Гімн України,то всі діти гордо його теж співали.                                                 А Коли мова йшла про народні символи , то дівчатка з калини та деревію,ружі, любистку,соняшнику та барвінку сплели гарний віночок для України. Проявили діти неабияку активність при складанні колективного вірша про Україну ,цікаво пройшла вікторина : «Чи знаєш ти Україну?». 

        Затамувавши подих слухали присутні пісню «Я маленька українка» у виконанні 5річної Юлі Бабенко.

 А вірші у виконанні Андрія Яресько,Ані Коновал,Саші та Серьожі Шульженко, Майї Радченко, Саші та Діани Герасьових, Дениса Шевченка  дуже сподобалися глядачам.   

                                      

          Дякуючи спонсорській допомозі Михайла  Дорогопулька, всі діти ,які були присутні на святі, в подарунок отримали солодощі. 

   
                            Наталія Дорогопулько, бібліотекар І категорії  Слобідської  сільської бібліотеки – філіалу.